Pages

Categories

Search


Пам\’ять про фронтовика живе в мості через Слонівку

by
Вересень 24, 2013
БЛОГИ
No Comment

\"\"        З Миколою Йосиповичем Чуєм ми познайомилися у 1980-і роки, коли він ще працював на залізниці, на станції Червоноармійськ (Радивилів). А в 2000 р. обставини звели знову – він був одним з ініціаторів спорудження мосту через річку Слонівку від міського мікрорайону Цибухів до кладовища села Лев\’ятина. І, пам’ятаю, не міг стримувати сліз розчулення, коли новобудову, нарешті, освячував настоятель церкви Різдва Богородиці отець Тарас Сухожак. Цю подію Микола Йосипович пережив зовсім не надовго. Давно нема його на світі, а міст, у спорудження якого вклав стільки організаторських здібностей, слугує людям, і ті здебільшого навіть не знають, кому дякувати за таку зручність.
         А був М.Чуй фронтовик, пройшов через складні бойові і просто життєві випробування. Його батько, Йосип Васильович, воював у першу світову, став інвалідом. Після революції влився у ряди армії Української Народної Республіки, був кулеметником. Коли уряд Директорії на чолі з Симоном Петлюрою в травні 1919 року опинилася на станції Радивилів, Йосип охороняв вагони з керівництвом. Врешті українська справа зазнала поразки, і Йосип повернувся в свою Дранчу (нині село Дружба). 

\"\"З Миколою Йосиповичем Чуєм ми познайомилися у 1980-і роки, коли він ще працював на залізниці. А в 2000 р. обставини звели знову – він був одним з ініціаторів спорудження мосту через річку Слонівку від міського мікрорайону Цибухів до кладовища села Лев\’ятина. І, пам’ятаю, не міг стримувати сліз розчулення, коли новобудову, нарешті, освячував настоятель церкви Різдва Богородиці отець Тарас Сухожак. Цю подію Микола Йосипович пережив зовсім не надовго. Давно нема його на світі, а міст, у спорудження якого вклав стільки організаторських здібностей, слугує людям, і ті здебільшого навіть не знають, кому дякувати за таку зручність.

А пригадалася мені доля Миколи Чуя (1920 – 2001), коли, одного разу зайшовши на Лев’ятинське кладовище, натрапив на могилу колишнього героя моєї статті. В останній період його життя думка про міст через Слонівку до кладовища приміського села не давала йому спокою – звичайно, не про свою ймовірну близьку кончину він міркував, а переймався турботами всього мікрорайону Цибухів, адже чимало його жителів знайшли останній спочинок саме на цьому кладовищі, між тим родичам дістатися туди транспортом можна було лише в об’їзд – через околицю Немирівки і хутір Пороховню, та й то грузька лісова дорога не завжди сприяла проїздові. Міст постав як плід колективних зусиль, неабияк допомогла й міська рада, та все ж таки організаторські зусилля Миколи Йосиповича виявилися визначальними. 

 
 
 
 



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *