Pages

Categories

Search


Пам\’ять померлих. Знімки з архіву

by
Квітень 24, 2014
БЛОГИ
One Comment

        \"\"Наступна неділя, за тиждень після Пасхи, називається за церковною традицією Антипасхою (від грецького \”замість Пасхи\” – друга, нова Пасха). Вона має іще назву Неділі про Фому, або Фоминої неділі. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання апостолом Фомою ран воскреслого Христа. Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов`язану з Воскресінням Христовим. Число вісім в біблійній мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці. Неділя після Великодня у нас також є Неділею провідною, або ж Проводами. Проводи – це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто їх плутають з так званим \”Навським великоднем\”, відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією. 
    Наступна неділя, через тиждень після першого дня Пасхи, називається за церковною традицією Антипасхою (від грецького «замість Пасхи» – друга, нова Пасха). Вона має іще назву Неділі про Фому, або Фоминої неділі. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання апостолом Фомою ран воскреслого Христа. Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов`язану з Воскресінням Христовим. Число вісім в біблійній мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці. 

Неділя після Великодня у нас також є Неділею провідною, або ж Проводами. Проводи – це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто їх плутають з так званим «Навським великоднем», відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією.

Сама назва Навський (або Наський) походить від старослов`янського слова «навь», або «нав`є\”, себто – мрець. Іншими словами, це Пасха померлих. В деяких місцевостях України таке поминання відоме також під назвою Рахманський великдень. Корені цієї традиції сягають сивої давнини, язичницької доби. Ще з дохристиянських часів ми маємо відомості про обряд поховання у слов`ян, відомий як „тризна\”. Згідно з дослідженням митрополита Іларіона (в миру – професора Івана Огієнка), найдавнішу згадку про тризну у слов`ян подає візантійський письменник VII ст. Феофілакт. В Іпатієвому літописі змальована тризна по князю Ігорю у 945 році. Тризна – це поминки, на яких пили і їли, а на деяких могилах справляли ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, тішаться з них.

З приходом на слов`янські землі християнства, православна церква розпочала боротьбу з язичницькими обрядами, в тому числі й з тризнами. Однак ця боротьба не увінчалася повним викоріненням поганських обрядів, хоча вони з часом й змінилися, набули інших форм та наповнилися новим змістом. Хоч „родимі плями\” давніх язичницьких звичаїв залишились в народних традиціях і донині, безумовно, заслуга Церкви полягає в тому, що докорінно було змінене їхнє первісне поганське ідейне навантаження, і сьогодні ця обрядовість набула духовного християнського змісту. Таким чином за християнського часу з`явився обряд поминання померлих. Це православний похоронний обряд, панахиди, „батьківські поминальні суботи\”.

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину місцевих і встановлених Церквою традицій. Так Навський великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, – нерідко його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях здійснюються не в один день (на Галичині бувають й другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.

Що стосується обрядової сторони, то наші предки вірили, що на третій день Пасхи необхідно кидати шкаралупки з свячених крашанок у воду, щоб вони пливли до Чорного моря, в країну померлих, або ж в країну Рахманів, до якої вони і припливуть якраз в середу Переполовення. З цього, мовляв, мерці Рахмани й довідуються, що в нас, живих, уже Великдень, і треба й собі святкувати. Історично таке повір`я можна пояснити тим, що наші предки, подорожуючи, доходили до Індії, де були так звані касти брахманів. І, пов`язуючи ці чудові теплі краї з Раєм, \”ірієм», «вирієм» на Сході, розповідали оповідки про індійських йогів-аскетів, «рахманів», що є «великі посники, і їдять крашанки раз на рік». Згідно з народним повір`ям, в Навський великдень суворо забороняється копати землю, щоб таким чином не потурбувати померлих.

Проводи в Україні справляються урочисто. Люди всією сім`єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у ці радісні Великодні дні разом пом`янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, і кожна сім`я біля могилки свого рідного, «на гробках», поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого. (З бізнес-порталу Луцька).

 

Кілька фотографій в пам\’ять про тих, кого вже немає поруч із нами. На знімках вони ще живі — поруч із живими.

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Сергій ШЕВЧЕНКО, колишній голова Радивилівської райдержадміністрації.

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

Василь БЕРЕЗОВСЬКИЙ очолював Радивилівський районний відділ земельних ресурсів.

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Василь ГРИЦАЙЧУК, журналіст, фотограф.

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Віктор ГУСАРУК (крайній справа), почесний працівник транспорту України, був начальником залізничної станції Радивилів.

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Олена КОНДРАТЕНКО, журналіст, редактор районної газети «Прапор перемоги» до 2009 р.
 

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Олександр ЛУДЧЕНКО (справа) працював головою районної ради Профспілки працівників освіти і науки.

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Катерина МАЛЕЦЬКА, педагог, громадська активістка.

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Григорій ПАВЛЮК, був начальником управління Пенсійного фонду в Радивилівському районі, депутатом райради.
 

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 В центрі — Віктор ПОВШИК, багаторічний голова районної ветеранської організації.

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Анатолій БЕЛЬМАС (другий справа), колишній заступник голови Радивилівської РДА.

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Леонід ЛІСКОВИЙ, заслужений працівник культури України.

 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Олена ЯЩУК, старший квитковий касир залізничної станції Радивилів.
 

 

Пам'ять померлих. Знімки з архіву

 Володимир М\’ЯКОТА, колишній керівник райсільгосптехніки.

 


(Знімки з фотоархіву нашого видання).

 

 
 


one Responses

  1. Галина

    Квітень 26, 2014, 20:15:48

    До питання про перезахоронення Є.Борового. Ось замітка з газети за 2012 рік6
    Перепоховано славетного хірурга
    На сторінках історії нашого міста записано безліч імен тих, чия доля тісно пов’язана з Радивиловом. Є серед них і ім\’я Євгена Максимовича Борового, уродженця с. Опарипси , доктора медичних наук, славетного хірурга й лікаря від Бога. У вересні 2004 року він закінчив свій земний шлях і був похований на міському кладовищі неподалік від могили своєї матері. Проте за бажанням дружини покійного та доньки Олесі Борової-Галай його останки було перевезено до м.Львова, де мешкає вся родина, і захоронено в сімейному гробівці на Янівському кладовищі, де незадовго перед тим знайшла свій останній спочинок його старша донька Оксана Борова, доктор медичних наук, завідувач кафедри дитячої хірургії Львівського ОХМАТДИТу .
    Перепоховання відбулося 6 квітня 2012 року , здійснив його настоятель Свято-Вознесенського храму о. Юрій у присутності сім\’ї Є.М. Борового, близької родини, хірургів І.Дурди та Р.Василюка.
    Родина Борових


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *