Pages

Categories

Search


Враження від сезонного заробітку у Польщі нашого земляка.

Враження від сезонного заробітку у Польщі нашого земляка.

by
Вересень 16, 2015
БЛОГИ
6 Comments

Польша – це не щось таке, від чого віднімає мову, як тут все гарно, добре і краще, ніж у нас. Так, тут живуть люди краще, ніж на Україні, але це не приклад для наслідування!

Нещодавно приїхав із недалекої Європи, а саме з Польщі. Був там на заробітках, як і більшість українців їздив на сезоні роботи: збирати полуницю, черешні і вишні. От і хочу поділитись своїми враженнями про Польщу . Почну з того, чого я поїхав в Польщу на заробітки? Відповідь у більшості українських заробітчан однотипна – бо треба були гроші. Так, в мене незакінчена вища освіта журналіста, але роботу по спеціальності дуже важко знайти через складну ситуацію в країні і фінансову економію редакцій, а навіть, якщо можливо, то кожен знає, які зарплати у журналістів-початківців – 1 200 грн. Тому я вирішив спробувати хліба заробітчанина.

Відкрив візу, яку не так просто відкрити через довжелезні черги, хабарництво і корупцію у візових центрах і всіх, хто з ними пов’язаний. Спочатку потрібно заплатити гроші в банк, щоб тобі дали номер, по якому пізніше ти зможеш зареєструватись і ставати у чергу на подачу документів на візу. Ти платиш у банку за якісь візові послуги. А на питання – за які саме послуги ти платиш, ніхто не може дати відповіді. Але головне, якщо ти їх не заплатиш, то без них ніяк не відкриєш візи. Хоч віза в Польщу українцям рахується безкоштовною, але все одно візові центри є приватними і хтось “нагріває” величезні гроші, з тих, хто хоче відкрити довгоочікувану візу. Так само штучно створені інтернет-черги на візу зроблені для того, що якщо ти хочеш скоріше відкрити візу, ти платиш кому потрібно більше грошей і враз – у цій онлайн-черзі знаходиться місце на те число, яке тобі зручно. А не через 3 місяці. В Рівненському візовому центрі є два зразка, як заповняти візову анкету тільки для студентів. Але не має ні одного зразка, як заповняти візову анкету робочу, для тих, хто їде на роботу в Польщу. Але, якщо ви самі не в змозі заповнити візової анкети, за 100 – 200 гривень вам заповнять її у візовому центрі, або поблизу нього в так званих канторках, яких велика кількість біля візового центру. Отож, зробивши і отримавши довгоочікувану візу поїхав у Польщу.

Перетнувши кордон Польщі, на початку таке відчуття, ніби в Україні, тільки дороги кращі. А будинки і все, що біля будинків так само, як в нас. Потім стає зрозуміло, що колись це була територія України, але після Другої Світової війни кордон неодноразово змінювався, тому багато українців стали поляками. Але проїхавши далі від України, стає помітно, що ти вже не в Україні. Великі будинки, чистота, порядок, хороші дороги, великі гарні школи, старовині і помпезні костели. Мало видно газопроводів, але велика кількість вугілля, дров, сучасні заводи і фабрики. Садки, поля – все чисте, оброблені, як на малюнку. Дерева всі в один ряд підв’язані, підрізані і плодовиті, вгинаються від врожаю. Майже ніде немає необроблених в бур’янах полів. І саме цікаво те, що проїжджаючи одну місцевість бачиш, як тут вирощують садки, в іншому районі більше вирощують зернові культури, дальше – клубніку, хтось займається теплицями, хтось кущами, а ще хтось має цілі ферми худоби – свиней, курей чи індиків! Що кидається в очі: велика кількість у людей техніки, тракторів і всього необхідного реманенту для того, щоб механізовано обробляти своє господарство. Проїжджаєш і бачиш дуже багато лісів і садків біля автошляхів і всі обгороджені сітками і зразу думка: “От, якби в нас в Україні було так обгороджено, то ту сітку вже давно покрали б!”.

Поляки мають у дворі по декілька машин, і ціни на машини в рази менші, ніж у нас. Але зразу помітно, де живуть поляки-господарі у добротних будинках і все мають. А де алкоголіки, які не хочуть працювати.

Здивувало те, що проїжджаючи від України і майже до самої Варшави перед виборами Президента я бачив плакати в підтримку Анджея Дуди, а в підтримку Комаровського – не бачив. Як пізніше мені пояснили поляки, що частина Польщі від Варшави і до України підтримує Дуду, а інша частина, та що до Німеччини, підтримує Комаровського. Будучи тут, під час виборів мене здивувала позиція президента Польщі Комаровського, який на передвиборчих дебатах з Анджеєм Дудою сказав такі слова: «Нам потрібно дружити і налагоджувати стосунки з Росією і Путіним, бо 70% нашої продукції мають збут у Росії. А на питання – щодо війни в Україні з Росією він відповів, що на сході України ведеться громадянська війна, а не війна з Росією». Дуда відстоював позицію підтримки України в агресії з Росією! Мене здивувало те, що тут не сфальсифікували вибори. Я думав чинний Президент Комаровський має всю владу в руках, щоб не допустити досі маловідомого політика до управління державою. Але так не сталось, польський народ в другому турі вибрав Дуду президентом!

Польща, яка вона є для українців!

У Польщу мене віз водій Саня, який постійно возить туди людей на роботу, на них там говорять «керовца». І як віз, то говорив, що буде робота. Але приїхавши в Польщу, виявилось, що на ту роботу, яку мені обіцяв водій, її немає… І так 2 дні – я, водій, і ще хлопці їздили та шукали роботу. Потім до нього подзвонив якийсь інший водій, який возить людей на Польщу з Тернопільщини. Нам знову пообіцяли роботу, але за те, що він нас перевезе з одного місця в інше потрібно заплатити 100 злотих. Ми погодились, бо виходу, як такого, не було. Сидіти без роботи ми теж не мали бажання і повертатись назад додому тим більше. Цей Андрій приїхав забрав мене із знайомим, і від села Гощин, що біля Груїца, і біля 50 кілометрів від Варшави, перевіз на пару кілометрів дальше, і взяв з нас по 100 злотих. Нарозказував нам золоті гори про прекрасну роботу, а ми, як наївні українці, повірили, тим більше в Польщі були ми перший раз, і те, куди нас везуть і, що до чого – не розуміли! Так от, цей Андрій перевіз нас до одного пана, а мене привіз в місто Груїтц і сказав чекати разом з ним. Ми трохи чекали, і тут приїжджає пан на мерседесі грузовому з будою. Поляк із своєю обдивились мене з ніг до голови, як на чорному ринку колись продавали чорношкірих работорговці, так і вони поводили себе, як великі плантатори. І перше, що спитав пан чи розумію польську мову, на що я відповів йому, що розумію. Далі пан розпитував водія Андрія, чи я тракторист, і чи вмію все робити трактором. А той, як справжній українець, який за гроші і рідну маму продасть вміло вихваляв мене, як тракториста і хорошого робітника, хоч я йому казав, що не вмію працювати на тракторі. Коли я сказав панові, що не тракторист, водій Андрій закрив мене до пана в буду і сказав, що я жартую. Ще довго щось набріхував полякові, а мені сказав мовчи, бо взагалі залишишся без роботи. Отак я потрапив до свого першого пана Томека і на свою першу роботу в Польщі. Мене привезли невідомо куди і сказали: “Виходь. Клади свої речі, поїж і зараз приступиш до роботи”. Я приступив до роботи зразу ж, крім мене у них працювали ще два українці з Тернопільщини.Один з них Василь-тракторист, а другий – Віктор – простий, спокійний і роботящий українець. Обом їм було вже за сорок років. Ми приступили до роботи – ставити шестиметрові дерев’яні стовпи, натягувати все тросами, дротами і з двадцяти гектарів поля засадженого черешнями ми мали зробити величезний парник, під фолією. Пан Томек зразу мені не сподобався своїм ставленням до тих українців, які там працювали до мене. Він кричав і показував свою владу над ними, ображав словами бидло, хохли і що ви всі мали б працювати на нас поляк безплатно. Його жінка Моніка спочатку здалась кращою, але це було тільки спочатку. Ми українці жили окремо від своїх панів, але вони часто приїжджали навідувались до нас, але в більшості тільки для того, щоб посміятись, що ми їхні раби, а вони пани. Перші 3 дні ставлення Томека і Моніки було до мене нормальне, але дальше я зрозумів, що працювати в таких умовах, коли до тебе ставляться гірше, ніж до худоби неможливо. В нас було тільки 30 хвилин обіду, ми працювали на “дньовці” тому за цілий день робили різну і важку роботу, від ставлення стовпів і копання ям глибиною до півтора метра, до присканя отрутохімікатами зілля. Ці пани жили дуже заможно і відчутно, що в їхньому селі Міхрувек їх боялись, як пізніше стало відомо. Пан Томек був радником депутата і мав хороші зв’язки, через які собі вибив вже не один тендер і гранд Євросоюзу, а саме: трактори, гаражі великі і сучасні, і навіть той парник, який робили ми, українці, був за кошти Євросоюзу. За роботу фолії під черешню, створення того парника з гранду були закладені кошти, і його друг розповідав, що нам українцям мали б платити за ту роботу, яку ми робили по 8 євро за годину, а не 6 злотих, яких він платив. Коли я попав до цих панів то враження про Польщу і поляків в мене змінилось швидко в погану сторону.

Ми відпочивали лише в обід за цілий день і ще мали піти право в туалет і все. Ми працювали зранку до ночі, і він завжди над нами був, кричав швидше, “швидше українські негри, раби”. Саме найбільше мені запам’ятався момент, коли була спека більше 20 градусів, а ми працюємо на полі і ставимо ці величезні і важкі стовпи, а пан з пані п’ють воду. Ми підходимо і просимо у них води. На що вони відповідають, що потрібно було брати із собою воду. А навкруги поле і ніде близько нема жодної криниці.

Після цього я зрозумів, що потрібно шукати іншу роботу. Крім того тракторист Василь, був не дуже хорошою людиною, він підлизувавсь до пана і всілякими способами показував панові, який він хороший працівник, а на мене і Віктора говорив панові різні гадості. Крім того, пан йому платив премію, аби дивився за нами і щоб ми робили швидше і швидше. Він говорив нам, що пан нам заплатить по 10 злотих за годину, аби ми працювали дуже швидко. Але ми розуміли, що це брехня, Василь така людина, яка чужими руками хоче наробитись. Крім того, водій Андрій, наказав панові, що я тракторист, а я ним не був, і пан кричав, що він 300 злотих заплатив водієві за тракториста. І я подумав: непогано водій Андрій заробив на мені, і крім того, здер 100 злотих, що перевіз 7 км від Гощина.

Тому, через тиждень побаченого і відчутого мене вже дуже сильно тягнуло додому. Через тиждень я дзвоню до водія Андрія, який непогано піднявся на мені, щоб перевіз мене на іншу роботу, до іншого пана, бо в того неможливо працювати, бо він знущається над українцями. Дзвоню, він піднімає трубку, і каже, що я помилився номером, і він не Андрій, а Давид. Отак-то Андрій став Давидом, здер непогані гроші і обманув мене.

Тоді водій, який мене привіз, Саня сказав, що перевезе мене якнайскоріше, як знайде роботу підходящу, бо був кінець травня і насправді робочих потрібно було дуже мало, бо не було сезонних робіт, крім того цей водій з мене не брав навіть гроші за дорогу, сказав, що заробиш, знайду хорошу роботу, тоді віддаси. І так мені прийшлось працювати в панів, для яких українці – бидло і кожний день слухати образи у свою сторону. А якщо починав сперечатись з паном чи говорити, чого ви говорите на українців кажете бидло? Він ставав червоним, як помідор і плювався слиною, так кричав і говорив, що не заплатить гроші.

Так я проробив тут 3 тижні, і водій Саня найшов іншу роботу мені і сказав, що перевезе мене. Я був дуже радий, що покину цих панів, хоч і боявся, щоб інші не були ще гіршими. Крім того, я зустрів в Польщі українця, який 12 років їздить на будівництво в Польщу і знає в тому селі майже всіх панів. І він мені сказав, що втікай звідти, бо в Томека кожний рік інші українці працюють, він їх обманює, кричить і навіть не платить гроші, насміхається над ними. Василь і Віктор залишились у Томека і далі працювали, а я сказав, що їду від нього, щоб віддав гроші мені мої. Тим мужикам він спеціально не віддавав грошей, щоб вони від нього не втекли. В неділю мене вже мав забирати водій, а пані Моніка і пан Томек вже з розрахунком. В неділю мені прийшлось зі скандалом забрати гроші, але він не додав мені більше 100 злотих. Я сказав йому, що в мене все записано всі години – скільки ми працювали, і скільки я заробив. На що він відповів мені, що викличе поліцію і скаже, що я хотів його пограбувати. Далі почав кричати, що він радник депутата і йому все одно. Я зціпив зуби, зжав кулаки і плюнув на тих 100 злотих, сказав подавись лях нещасний, Богдан Хмельницький мало вас рубав!

Водій Саня приїхав, коли вже був червень, а я поїхав в кінці травня в Польщу, перевіз мене до іншого пана на полуницю в село Гощин. І ви не повірите – ставлення пана Хеньо було цілковитою протилежністю. Він добре ставився до українців, дозволяв мені і ще двом хлопцям з України Андрійові і Кольові у вихідний ходити до нього на ставок на рибалку, говорив з нами, як з поляками. Не відчувалось агресії чи зверхності. В нього було все добре, але він погано дивився за своєю полуницею і вона була зарощена і поганий врожай. Тому заробити в цього пана було дуже важко, бо назбирати багато клубніки просто не було на чому. Але цей пан розрахувався зі мною по – чесному все до копійки віддав, і ще й презент дав. І враження моє про поляків почало змінюватись.

Одного разу ішов з магазину з Миколою і Андрієм, нас спиняє польський єврей і каже: “Ви з України?”, ми кажемо “ні”. Він каже, що українців я здалека бачу. І почав нас розпитувати, чи в нас є золото і старовинні ікони. Бо він їздив в Почаїв, Ізраїль і колекціонує старовинні цінності, ікони. А золото в країнах екс- Радянського союзу набагато краще, ніж в Польщі, тому він його скуповує. Ми засміялись і сказали, що ми прості працівники, де в нас те золото!

Одного разу до пана Хеньо приїхала племінниця і говорить, що вони з чоловіком хочуть піти в неділю в костел і їм треба, щоб хтось пішов і поміг збирати клубніку. Я погодився, і рано в неділю вони заїхали машиною і забрали мене. Це була молода дівчина років 24 і її чоловік, якому було 27 років. Ми легко найшли спільну мову і розговорились доки їхали на поле, там, де росла клубніка. Як виявилось, вони нещодавно одружились. І самі вони живуть і працюють у Варшаві. Він працює в банку, а вона працює в геодезії. В них дуже добрі зарплати. Але вони взяли відпустку, бо їм батьки подарували невелику частинку землі з полуницею. Тому, вони самі збирали і возили продавати зібране на ринок у Варшаву. Так вони, казали, заробляють собі на медовий місяць. Мене здивувало те, що люди, які живуть в місті, хоч самі родом з села працюють і стараються, щоб самим заробити гроші, і не цураються важкої праці на полі. При тому всьому, що мають хороші зарплати. Вони мені говорять: “якщо хочеш мати гроші, потрібно важко і довго працювати, бо хто не працює, той і не має грошей!”

В пана Хеньо закінчилась клубніка, і Саня-водій перевіз мене до інших панів. До пані Івони і пана Маріуша. Ці пани добрі і роботящі. Вони працювали разом з нами українцями і деколи навіть більше, як ми. Але поляки роблять більшість легку роботу, або на тракторі. А всю важку роботу роблять українці. Вони розказували нам, що витрачають на хімію, якою обробляють поля і сади, багато грошей. І, наприклад, минулого року на вишні вони не заробили нічого, а ще доклали свої гроші. А клубніка і черешня, більш прибуткові. Але пані Івона, коли чула, як живеться в Україні, і як наша влада не дбає про людей, була в реальному шоці. Бо люди були кинуті напризволяще і крім того, що нас дурять, обкрадають, більше нічого наша влада не робить. Вона розказувала, що в них є дотації, сільського господарства, ринки збуту, створені всі умови для створення свого введення господарства. Кредити під 2 відсотки річних і є навіть безпроцентні довгострокові кредити. Польська техніка і з Євросоюзу дається полякам майже безкоштовно.

Суть в тому, якщо порівнювати з Україною, то польська влада працює на людей, хоч і не все там так добре і там є корупція. Але все одно поляки змусили свою владу працювати на себе. Ми ж, на жаль, ніяк цього не можемо зробити і досягнути. Так і працюємо на свою бездарну владу, яка займається, бо хтозна чим, але не дбає про людей і свій народ, а тільки про себе!

Побувавши в Польщі, можна на простому прикладі пояснити рівень життя їх і наш. Поляк в день заробляє приблизно 100 злотих. І за тих 100 злотих він може харчуватись цілих два тижні. При цьому не відмовляти собі майже ні в чому, їсти м’ясо, крупи, ковбасу, пити пиво, мінеральну воду, хліб, шоколад. Якщо рівняти наші ціни і їхні, то в них тільки алкоголь і сигарети дорожчі. Все інше, або дешевше, або таке, як у нас. В нас українці в день заробляють хай 80 – 100 грн. А ціни в нас зараз більші, ніж в Польші. Скільки може прожити українець днів, прохарчуватись на таку зарплату, на такий денний дохід? Виходить дуже цікава картина, що українці, які заробляють мінімум у 10 разів менше, ніж поляки, мають ціни на продукти харчування, одяг більші, ніж вони! Чесно кажучи, не розумію політики і дій влади, піднімаючи і піднімаючи плату на ЖКГ, газ, воду світло. Коли більшість людей вже не в змозі платити так дорого.

Зараз у нашій країні триває революція свідомості, бо ми вчимося жити по-іншому, не так як завжди, як нас вчили. І не за правилами корупції і системи. А за правилами ринку. На жаль, цей етап доволі складний і болючий. Бо ламати систему, хочуть тільки ті, які не в системі, котрі всім платять “взятки”. А хто має хоч невеликий зиск з того, насправді не хоче щось міняти, бо йому й так добре! Проблема нашої свідомості, менталітету і мислення тягнеться ще з СРСР. Бо саме через Радянський союз були знищенні так звані « куркулі – це господарі, які роками наживали свої статки, а в один момент в них все забрали. А в поляків все нажите від діда-прадіда так і залишилось. Хто старавсь працював, той мав гроші, купляв землю і мав прибутки. А хто нічого не мав і не хотів нічого робити, так і залишився ні з чим! А в нас все стало колективне, хто не мав нічого, то для нього колективізація – це добре, а хто нажив своїми руками і в нього забрали все. То хіба він міг радіти такій колективізації.

Порядок і відповідальність

Для прикладу, в поляків сільське господарство акцентовано на малих фермерах. Вони самі обробляють свої поля, сади і саме головне – держава їх підтримує дотаціями, кредитами, створює умови для ринку збуту. І при цьому кожний поляк може заробляти гроші все вдома на своїй землі, він має чим її обробити, знає, що він має куди потім збути свій товар, чи продукцію і на неї буде ціна. Тому виходить, що розвиваються всі люди, які працюють і держава дбає про всіх.

В нас влада роздала паї людям, але при цьому не створила умов, щоб люди могли самі обробляти і заробляти на своїй землі. Бо посіявши зерно по одній ціні, якщо вродило – нема ціни, не вродило – є ціна. Дотації даються тільки великим сільським господарствам і агрохолдингам. При цьому посіяти потрібно чимось, зберігати потрібно також мати де, ринок збуту не конкурентоспроможний, бо одноосібний фермер не може конкурувати з великими аграрними фірмами. Крім того, ті, що при владі, створюють фіктивні агрофірми беруть кредити, держава платить їм дотації, а потім раз і вони збанкрутували. За такою системою працювали і працює не одна фірма і їхні власники ті, що сидять у Верховні Раді.

У нашій країні доти не буде змін, доки не буде порядку і відповідальності.

Іван ДОЛЮК


6 Responses

  1. Настёна

    Травень 14, 2017, 14:31:53

    Стаття гарна, те що всі вказують на помилки, Ви думаєте помилки це головне людина розписала про досвід роботи в Польщі. Для тих хто планує поїхати туди можна почерпнути багато інформації. Лише про документи які потрібно зібрати на візу вказано дуже коротко ((( хто шукає інформацію про документи то можете подивитися цю саттю, як на мене зміст її зможе Вам допомогти http://www.eurabota.ua/articles/kak-poluchit-rabochuyu-vizu-v-polshu

  2. Тимурівка

    Вересень 28, 2015, 17:44:25

    Так, звичайно, потрібно вміти писати грамотно, але ж в цій статті автор намагався до читачів донести якісь порівняння між нашим рівнем життя і в Польщі, відношення між людьми, свої враження, в решті – решт, інформацію для новачків, які теж ні разу не були на заробітках… А ви відразу звертаєте увагу на граматику.. Особисто мені стаття сподобалась. Вразило..Це навіть попередження для тих, хто має бажання поїхати, що треба бути готовими до всього..

  3. SKY

    Вересень 24, 2015, 16:19:30

    А чому усі так накинулися на Івана!? Перечитайте свої коментарі, у коротких коментарях граматичних помилок не менше!
    На цьому сайті маса новин, публікацій із не меншою кількістю граматичних помилок! І саме до Долюка треба придертися в коментарях!!!
    Висновок напрошується сам собою, значить “аля”хтось”” побачив в Івана Долюка конкуренцію і починає “травити”…

  4. rosolovsky

    Вересень 16, 2015, 15:39:05

    Ну, автор на Пулітцерівську премію не претендує. Просто висловлює свої думки. 🙂 Красава

    1. хтось

      Вересень 16, 2015, 22:21:19

      Він претендував на роботу по спеціальності (тобто роботу журналіста). А Ви вважає, що всі професійні журналісти, які не претендують на Пулітцерівську премію, можуть писати неграмотно? 🙂

      1. rosolovsky

        Вересень 16, 2015, 23:29:12

        Ну є там трохи 🙂



Залишити відповідь до Настёна Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *