Відомий конструктор стрілецької зброї Федір Токарев (1871 – 1968) починав свою кар'єру зброяра в Радивилові (Радзивилові), у 12-му Донському козачому полку. Минає 40 років з часу смерті Федора Васильовича. Він створив ручний кулемет МТ (Максима - Токарева) зразка 1925 р.; пістолет ТТ (Тульський Токарева) зразка 1930 р.; самозарядну рушницю Токарева зразка 1938 р. Зброя, створена Ф.В. Токаревим, широко застосовувалася радянськими воїнами у боях з гітлерівськими загарбниками в роки війни. Ф.В.Токарев за його заповітом похований у Тулі на Всіхсвятському кладовищі.

Із книги Г.Нагаєва «РУССКИЕ ОРУЖЕЙНИКИ» (М., 1977):

По закінченні училища Токарев виявив бажання поїхати в той же полк, де служив до цього.

За статутом Токарев повинен був з'явитися в полк на своєму коні. Це його неабияк стурбувало.

Обмундирування юнкера він міг підігнати під підхорунжого без особливих затрат, але на придбання доброго коня необхідно було не менше двохсот рублів. Таких грошей взяти було ніде. Станичне правління у позиці відмовило. З болем у серці Токарев змушений був просити дозволу явитися в полк без коня, а після присвоєння офіцерського звання на гроші, що виділялися позичково з полкової каси, купити коня і спорядження.

У серпні 1900 року Токарев прибув у 12-й полк, який, як і раніше, стояв у Радзивилові. Цього разу не тільки козаки, а й офіцери зустріли його приязно, майже як рівного. Це заспокоїло Токарева, і життя стало малюватися йому у більш райдужних барвах. Одначе віддатися улюбленій справі йому вдалося не відразу. Цьому, на велику прикрість Токарева, передував дуже тривалий період.

Тепер він служив офіцером у 6-й сотні, яка стояла за дві версти від Радзивилова. У місто ходити було далеко та втомливо, і Токарев найняв кімнату в свого командира, ведучи тихе, одноманітне життя. В офіцерському товаристві, незважаючи на зовнішньо гостинний прийом, Токарев почував себе чужим. Сперечатися він не любив, горілки не пив, у карти не грав, а тому й був завжди самотнім. Живучи в глугому містечку, Токарев був відірваний навіть від зброярської майстерні. Щоб згаяти час, почав малювати. Це мистецтво, з дитинства вподобане, знову захопило Федора. Освоївшись з італійським олівцем, він дістав фарби, взявся за живопис і досягнув як на любителя серйозних успіхів.

Невдовзі То­ка­реву було присвоєно звання хорунжого і  він поїхав у Ново­черкаськ, ос­кіль­ки офіцери, після під­вищення в хо­рунжі, як звичайно, звіль­нялися на піль­гу до наступного на­­ря­ду в полк, а на­ряд да­вався через декілька місяців, згідно з чергою.

У Новочеркаську в нього з’явився ін­терес до фотографії. Один знайомий семі­нарист, випадково зустрінутий, показав дуже хороші знімки, зроблені з самороб­ного апарата. Федір досить швидко змай­ст­рував і собі апа­рат, який викликав за­хоплення у семі­на­­рис­та.

Отримавши на­ряд на службу, Федір у січні 1901 року повернувся в той же полк у Радзивилові і був призначений завідувачем зброяр­ської майстерні. Але це стало тільки прелюдією до великої і захоплюючої роботи щодо зброї, тієї роботи, яка почалася через п’ять років. А літа, що передували цьому, не озна­ме­нувалися для Федора скільки-небудь значними змінами в особистому житті. Однак у цей час сталися події, що сколихнули всю країну.

Полк, де служив Федір Токарев, стояв, як сказано, у глухому містечку Радзивилові на краю імперії, при кордоні з Австро-Угорщиною, і вісті про події в Росії приходили туди в приглушеному і вельми спотвореному вигляді. Навіть російсько-японська війна, що тривала близько року, якось не торкнулася життя полку і Радзивилова. Чутки про криваві події в Петербурзі 9 січня 1905 року долинули в Радзивилів у вигляді відда­лених перегуків. Вище начальство нама­галося не тільки козаків, але й молодших офіцерів тримати в невіданні. Козаки повинні були бути завжди готовими до виконання наказу коман­ду­вання рубати зовнішніх і внутрішніх ворогів, вони не мусили забивати собі голо­ви думками про те, що від­бу­вається в Росії, за них "думало начальство". У та­кому ж дусі виховувались мо­лодші офіцери. З огляду на це Токарев, так само, як і інші молодші офіцери з неба­га­тих козаків, стояв у стороні від громадських подій і не знав правди про них.

Сім років перебування в полку не внесли в його життя ніяких суттєвих змін. У серпні 1907 року в полку було отримано наказ – командирувати одного з офіцерів в Офіцерську стрілецьку школу в Оранієн­ба­умі. Вибір випав на Фе­дора Токарев. Збираю­чись в Оранієнбаум, Тока­рев не міг навіть перед­ба­ча­ти, що саме в Оранієнбауманській стрілецькій школі остаточно визначиться його пок­ликання.

Підготував Володимир ЯЩУК.