Pages

Categories

Search


Обласні чиновники «віджимають» культурологічний проект “Волинський серпанок”?

Обласні чиновники «віджимають» культурологічний проект “Волинський серпанок”?

by
Вересень 11, 2015
КУЛЬТУРА
No Comment

Унікальна тканина, з якої у минулих століттях шили весільне вбрання, – волинський серпанок – може не потрапити до списку ЮНЕСКО. Усе через обласних чиновників, які спочатку підтримували ініціативу отримати цей визнаний у світі «знак якості», а нині, схоже, передумали, переконує голова ГО «Центр дослідження і відродження Волині» Володимир Дзьобак. Тим часом зусиллями саме цієї громадської організації після тривалих досліджень вдалося реконструювати серпанкове полотно, технологія виготовлення якого вважалася втраченою уже понад 100 років.

– П’ять років тому виникла ідея дослідити цей артефакт і спробувати відтворити його. На таку думку наштовхнула краєзнавець Алла Українець. Вона сказала, що традиція серпанкового полотна втрачена. Ми почали вивчати це питання, шукали зразки в музеях України, приватних колекціях. Зрештою, після клопіткої роботи ткалям вдалося наблизитися до серпанку. Вони представили 93 зразки тканини. Щодо їх якості та відповідності ми радилися з експертами. В результаті у Радивилові в майстерні ручного ткацтва «Легенди Волині», яка є одним із проектів громадської організації, створили 10 костюмів із серпанкового полотна, у тому числі й чоловічий. До речі, автентичного аналогу йому немає, – розповідає Володимир Дзьобак.

Серпанковий одяг презентували у музеях України – у Рівному, Луцьку, В Києві у Музеї Івана Гончара, в музеї декоративно-прикладного мистецтва, в «Мистецькому Арсеналі». Зрештою, вирішили, що серпанок достойний того, щоб піднятися на вищий статус – міжнародний і стати надбанням України в переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Адже це знак якості, який визнає світ, та орієнтир для туристів із різних країн, який вказує, куди саме варто їхати і що побачити.

– У заявці ми вказали назву тканини «Волинський серпанок», бо є відомості про те, що у 16 столітті він побутував на території Південної Волині. Окрім того, хотілося б, щоб Рівненщина, як центр історичної Волині, отримала від цього зиск, – коментує Володимир Дзьобак. – Ми запропонували обласній владі підтримати ініціативу, аби волинський серпанок потрапив до переліку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, і отримали згоду. В результаті спільно подали заявку, заповнили облікову картку. До речі, на документах, які зараз перебувають у Мінкультури, є підпис і начальника обласного управління культури і туризму. Однак весною група людей із обласного профільного управління вирішила «долучитися» до проекту. Вони мають намір перейменувати «волинський» серпанок на «поліський» і зробити ставку на село Крупове Дубровицького району як на центр ткацтва. Наразі аби підготувати для цього підґрунтя, організовують наукову конференцію, перший день якої проводять саме в Круповому.

Водночас термін «поліський» доволі широкий і розмитий у територіальному плані. Адже є Київське Полісся, Чернігівське, Житомирське, а ще Білоруське, Російське. Тому в такому формулюванні складно вважати серпанок надбанням Рівненщини, пояснює Володимир Дзьобак. Є і ще одна проблема – щоб артефакт визнали спадщиною ЮНЕСКО, необхідно, аби він побутував на території, а не був лише експонатом. Тобто щоб серпанковий одяг досі ткали, носили, його можна було придбати як сувенір. Натомість у селі Крупове дійсно є автентичні зразки цієї унікальної тканини, однак зараз там її вже не виготовляють.

– Наразі у переліку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО від України є лише петриківський розпис. Аби він туди потрапив, це питання лобіювали на рівні Дніпропетровської області, а потому і на державному. На сьогодні в регіоні планують подавати на ЮНЕСКО ще й козацькі пісні Дніпропетровщини. А в нас замість підтримки, схоже, відбувається пересмикування ковдри. Один знайомий, коли почув про цю ситуацію, сказав, що це схоже на рейдерство, «віджимання» проекту, – резюмує Володимир Дзьобак. – Коли ми заповнювали картку на волинський серпанок, то планували, що у випадку позитивного рішення виграє не один район, а вся Рівненщина – Дубровицький район, бо там ткали серпанок в 19-20 століттях, Сарненський, бо там зберігаються артефакти, Рівне, бо в обласному краєзнавчому музеї є унікальні костюми з цієї тканини, а також Радивилів, бо там реконструюють серпанок. До речі, там також навчають ткацтву. Тож старовинну техніку можуть опанувати всі охочі.

Разом із тим якщо обласні чиновники Рівненщини таки відкличуть заявку на волинський серпанок, і громадська організація, яка зуміла реконструювати унікальну тканину, залишиться ніби й ні до чого, то Володимир Дзьобак звернеться за підтримкою до Волинської обласної влади. Можливо, там відтворений артефакт викличе більшу цікавість.

Натомість в управлінні культури і туризму Рівненської облдержадміністрації запевняють, що ніхто заявки щодо ЮНЕСКО відкликати не збирається, та й сам конфлікт – вигадка. А наукова конференція справді відбувається. Саме її учасники визначать, як саме називати тканину. І дарма, що заявка вже подана на «волинський» серпанок.

– Сьогодні і завтра відбуватиметься конференція «Проблеми збереження і популяризації національної традиції серпанкового ткацтва в сучасній Україні», де збираються провідні науковці. Вони й визначатимуть, називати серпанок волинським чи поліським. Тим часом мова тут іде про єдиний в Україні предковічний осередок ткацтва – у селі Круповому. Він є старовинним, а в Радивилові існує сучасний, – коментує заступник начальника управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації Світлана Хомяк. – Натомість жодного конфлікту відносно цього нема. Так, Володимир Дзьобак дійсно подавав заявку на те, щоб волинський серпанок потрапив до переліку ЮНЕСКО. А зараз Міністерство культури створює реєстр об’єктів нематеріальної спадщини. Пропозицій ми ще не подавали.

Разом із тим, у коментарі «Press-центру» начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Ярослав Мельник підтвердив, що була альтернативна заявка від майстринь із Крупового, але до кінця вона не підготовлена, тому підписів відповідальних осіб із Рівненської ОДА на ній немає.

– Подати таку заявку і отримати результат – довгий і тернистий шлях, – говорить начальник управління культури Рівненської обласної державної адміністрації Ярослав Мельник. – Але ніхто підготовані раніше документи, які нині у Мінкульті, не відкликав. Десь півроку тому «Центр дослідження і відродження Волині» подав заявку, але потім до мене звернулись майстрині із села Крупове і вони разом із обласним Центром народної творчості почали готувати нові документи, які десь «зависли». Я особисто казав Дзьобаку, що офіційних паперів щодо «Поліського серпанку» немає.

 

За матеріалом: vse.rv.ua



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *