Pages

Categories

Search


Ні насильству проти жінок – Стамбульська конвенція!

Ні насильству проти жінок – Стамбульська конвенція!

by
Лютий 23, 2016
СОЦІУМ, СТАТТІ
No Comment

Ми зараз значними кроками рухаємося до євро спільноти, тож нам потрібно не забувати, що Європа – це верховенство права та закону, а не  корупційна система , кумівство та хабарі. У серпні 2014 року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашнього насильству та боротьбу з цим явищем (Стамбульська конвенція).

Що ж це за конвенція? Яка її суть та як нею можна користуватися? На ці та інші питання читачі зараз дізнаються.

Напевне більшість читачів чує про Стамбульську конвенцію вперше. Стамбульська конвенція – це документ, що забезпечує комплекс заходів щодо протидії насильства проти жінок. А також бореться за викорінення насильства щодо жінок і досягнення  юридичної та гендерної рівності. Має запобігати, захищати потерпілих від насильства і переслідування жінок, та покарання правопорушників згідно закону. Також усунення гендерних стереотипів, щодо нерівних прав жінок від чоловіків.  Тож найголовніша мета цієї конвенції є запобігання насильства проти жінок та викорінення стереотипів гендерної нерівності.

Більш, як впевнений що проблема насильства проти жінок є не тільки у Європі, але ця проблема дуже поширена і гостро виражена в українському суспільстві.  Прикладом цього є Любов Тартак жителька Кременецького району Тернопільської області (ім’я якої змінене з етичних міркувань) Саме її життєва історія показує, як насильство проти жінок, може не тільки розірвати шлюб та сім’ю, а й поламати долю людини.  Насильство проти жінок – це гостра проблема з якою потрібно боротись, щоб в майбутньому запобігати подібних проблем. І приказка: – « Жінка –не бита, що коса не клепана» вже видається не веселою, а сумною. Адже чоловік своєю агресією проти жінки не показує своєї сили, а навпаки показує свою слабкість і не любов до жінки!

Людська ненависть – випробування долі!

Плакати немає сліз, просто постійно в голові молитва, прохання щоб усі солдати повернулися живими

Так кажуть життя різне буває і всілякі перешкоди трапляються на його шляху. Але ця  історія, яку мені розповіла молода жінка, яка виглядала на років 28, а насправді її було за 35 вразила мене дуже сильно.  Не дивлячись на своє складне життя, вона не втрачає віри. І ще й допомагає іншим, є волонтером для бійців АТО і допомагає дітям в яких проблеми із здоров’ям.  Свято вірить у Бога, радіє життю, кожній його хвилині, бо знає що воно не вічне. Крім того вона молода мати  5-ьох діток у свої 35 років. І знає, що діти її найбільша радість і заради них вже потрібно жити. Її дітлахи роблять її щасливою, хоч і виховує одна своїх дітей.  І саме головне не жаліється на життя чи на когось, бо говорить: « Що у когось можуть бути ще важчі життєві ситуації». Помічає ті дрібниці, які ми не помічаємо.  Дуже шкода, але у неї важка хвороба серця. Але навіть якби вона мала б гроші на своє лікування все одно віддала ті кошти маленьким хворим дітям, які більше цього потребують.  Ці слова і ця історія напевне не випадкова,  вона стала холодним душем для мене і допомогла  зрозуміти суть життя і згадати що таке доброта. Не думав, що такі люди є у такому жорсткому суспільстві. Також мені стало очевидним, якби не насильство чоловіка проти Люби, її життя могло б скластись зовсім по-іншому! ! Наша  розмова почалась з того, що Любов сказала, що у неї 5-теро дітей. На що я усміхнувся, подумав, що жартує. І так ми розговорились , самі дивіться, що з цього вийшло.

«Коли мені було 15 років, мене просто як зайвий рот в хаті віддали заміж за мужика старшого за мене на 11 років. Чоловік мене бив так, що мене сусіди відливали водою, я народила трьох дітей, він мене ґвалтував і бив скільки хотів.  

Одного разу він сильно побив мене, що відморозила ноги і руки  та потрапили у лікарню. Доки мене не було вдома наречений бив дітей та знущався над ними, і погрожував розправою якщо мені щось розкажуть. Потім діточки мені все розповіли зі сльозами на очах, як катував їх рідний батько.

Любов не знала, що її робити і до кого звернутись за допомогою оскільки так далі жити було не можливо. Адже від насилля чоловіка страждала не тільки вона, а й діти.

      «Мене пожалів лікар до якого привезли мене всю побиту, з обмороженням і ще й діти були травмовані. Цьому лікареві Кременецької лікарні стало шкода мене і моїх дітей. І він вирішив мені допомогти. Зібрати потрібні документи на розвід з чоловіком, оскільки я та діти піддавались насиллю і побоям, які несли загрозу нашим життям. 

Але після лікування і розводу рідна мати відмовилась навіть забрати Любу з дітьми додому, оскільки з вже колишнім чоловіком жити було не можливо. І вона в розпачі та в психологічному і шоковому стані вирішила зробити те на що напевне, якби її життя було інакшим ніколи не наважилась би…

        «Я напилася снодійного і хотіла покінчити життя самогубством, але мене вчасно знайшли та надали медичну допомогу. Лише  після цього моя мати  забрала мене і меншу дитину до себе додому, бо двоє старших ще лікувались у санаторії.  Але вдома довгоочікуваного спокої та затишну не отримали. Бо у мене немає рідного тата, він помер. А мати жила з новим чоловіком моїм вітчимом і у них був спільний син, мій брат. Вони були не раді нашій присутності.

Поїхала в Київ заробляти гроші на операцію та для дітей, а прийшлось віддати братові, щоб зробити випровадини перед армією.

     Тож мені потрібні були гроші на операцію, бо в мене важка хвороба серця і для дітей також потрібні були кошти. І я поїхала в Київ працювати офіціанткою та прибиральницею. Коли назбирала 5 тисяч гривень подзвонила з плачем мама і сказала:  «Забирають твого брата в армію» Тож віддала їм усі гроші, а сама поїхала на роботу знову та забрала дітей із собою у Київ. І здавалось усе налагодилось діти поряд, працюю і заробляю гроші. У мене вже було четверо дітей, оскільки коли я лежала в лікарні була вагітна знову.

У Києві зустріла здавалося своє кохання. Між коханим Русланом і абортом обрала дитину.

         У Києві я зустріла Руслана. Він був молодий хлопець,але пив дуже сильно оковиту. Мені стало його шкода. Завела його в церкву, ночами просила у Бога, щоб Руслан пити кинув. І Бог почув мене він кинув пити і ми стали жити разом здавалось нарешті ось і моє щастя. Але в тому ресторані, якому я працювала сталась пожежа і ми приїхали до мене додому в село до мами. Прожили три місяці і у березні я зрозуміла що вагітна. Коли сказала йому що у нас буде дитина, Руслан на колінах просив щоб я зробила аборт. Я відмовилась і він мене покинув одну.

Брат мало не зарізав ножем

       Через місяць з армії вернувся брат. Була Пасха і брат напився і з дуру мене мало не зарізав, сказав що я з дітьми жити йому мішаю. Ножа йому з рук вибив вітчим. І я знову попала у лікарню. Потім пішла на роботу в Кременецький ботанічний сад. Однієї ночі мені подзвонили заплакані діти, що моя мати вигнала їх з хати, щоб забирались геть.

Переїхала в Кременець і пережила з дітьми все і зараз щасливі, що разом і у нас все в порядку.

         Забрала їх в місто і ми разом  почали тут квартиру знімати.  Нам не вистачала грошей, оскільки зарплата в мене була невелика а пятеро дітей одній утримувати дуже важко. Я не доїдала і працювала ще на одній роботі, щоб забезпечити дітей.  Спала не ходу і майже падала з ніг від втоми та роботи. Я все пережила, зараз знімаю квартиру, виховую дітей і чекаю того дня, коли зможу відпочити від людської жорстокості і байдужості. Бо майже ніхто не допоміг мені, коли так потрібна була допомога і підтримка, а лише осуджували. Якби у мене був би інший чоловік, який не бив би мене та дітей, то я впевнена, що життя наше склалось би набагато краще.  Я не знала куди іти і до кого звернутись з проблемою насилля у сім’ї. Адже таких жінок, які страждають від насилля збоку чоловіка є дуже багато. Просто більшість мовчить, скриває і боїться розповісти про свої страждання і проблеми.   Бог зробив так що ніхто не вгадує мій вік, для усіх мені  28, не більше. От тобі моє життя. Ти думаєш таке згадувати легко? Ні, я це досі намагаюся забути».

          У сімї Любові зараз все налагодилось. Вона сама виховує дітей і радіє своїм дітям, адже вони її щастя. Найстарша дочка вже вийшла заміж, а найменший син вже жваво допомагає мамі. Саме Любов віддає своїм дітям повністю себе, оскільки вона не отримала цієї любові від своєї матері! Крім того Любов є волонтером допомагає солдатам у АТО та маленьким хворим дітям. Не лишається байдужою до чужих проблем!  Хочеться, щоб у самої Любові покращилось здоров’я і вона вилікувала своє серце. Бо так хочеться щасливий кінець цієї історії… Адже героїня його заслужила. І щоб нарешті найшла свого коханого чоловіка, який її любив і беріг, а не бив та ображав!

          Наша героїня Любов не злякалася і розповіла про насилля чоловіка проти неї і цим самим закликає інших жінок не терпіти, а доки не пізно протидіяти цьому насиллю. І стамбульська конвенція допоможе запобігти і допомогти постраждалим від насилля вийти з цієї не легкої ситуації. Тож не будьте байдужі до чужих проблем, бо ці проблеми стосуються всіх і кожного. І якщо ви піднімаєте руки проти своєї нареченої, не забувайте про те, що можете залишитись самі без неї. І проти вас може піднятись рука закону і Стамбульської конвенції проти насильства чоловік щодо жінок

І на питання, що головне у людині Любов відповіла?

  • Для мене головне щоб людина була в першу чергу ЛЮДИНОЮ
Бувають різні люди, але головне щоб вони хоча б іноді думали над тим, що роблять.
Знаєш, мені ніколи не допомагали рідні, я не знаю що таке мамина любов, турбота, мама мене не питала і не питає чи у мене щось болить, як мої діти, я як сирота
Напевне у тебе велика образа на людей, що вони такі жорстокі?
 

–         Ти не повіриш, але у мене немає ні на кого образи, є просто біль, я кожен день прошу у Бога здоров’я мамі, дітям, брату, він зараз на навчаннях, може навіть в АТО відправлять, я все пробачила, я не бажаю їм зла, я просто хочу щоб вони були щасливі

Я впевнений, що ти дуже хороша мама для своїх дітей. Бо любов яку ти не отримала від своїх батьків нажаль  віддаси своїм дітям. І чого ти хочеш?
 

–         Так я дуже люблю своїх дітей – це моє все. Щоб усі покинуті дітки знайшли своїх батьків, щоб усіх сиріток забрали в сім’ї, щоб усі хворі дітки одного ранку прокинулися здоровими, щоб війни не було, щоб люди цінували природу, життя, щоб було більше любові і поваги, щоб любили за красу душі, а не за симпатичне личко і тугий гаманець.

Також Любов з сильним характером, хоч і слабкої статті, пише дуже гарні і чуттєві вірші ось один із них ..

  • Літо, сонечко із неба, тепло розливає,
    А біля могили сина, матінка ридає
    Сину любий, сину гожий, моя ти дитино
    Нащо залишив мене ти, наче сиротину.
    Ти молодий, тобі б жити, а я вже старенька,
    Не на моїх, а на твоїх, на грудях земленька.
    Сину, сину, мій соколе, як же важко жити
    Як же важко до могили, твоєї ходити.
    Плаче матінка сивенька, плаче і ридає,
    Квіти на могилі сина слізьми поливає.
    Просить Бога стара мати, просить і благає
    Просить СМЕРТІ, та вона, її оминає.
    Не плач матінко хороша, не плач ти рідненька,
    Зачекай ще трішки, мамо, я прийду з раненька.
    Обійму тебе, матусю, ти забудеш горе
    Підемо разом на небо, там Ангельські хори….
    Син до матінки шепоче, та вона не чує.
    Плаче на могилі сина, плаче і горює.

Автор Іван Долюк

 



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *