Pages

Categories

Search


Личаківський цвинтар

by
Листопад 20, 2008
СТАТТІ
No Comment

\"alt\"На Личаківський цвинтар у Львові приходять, щоб поклонитися пам’яті видатних людей, щоб перейнятися особливою атмосферою цього міста мертвих, де знайшли свій останній спочин близько 400 тисяч людей.

Між високими гробів­цями, подекуди вище люд­ського зросту, почуваєш себе, наче в якомусь міс­ти­ч­ному світі. Кажуть, це кла­довище – одне з най­ве­личніших у Європі. При­най­мні мені воно видалося багато в чому схожим на ві­­домий некрополь – па­ризький Пер-Лашез, яким можна здійснити екскурсію завдяки віртуальному Інтер­нет-сайту, «пройшовши» алеями у будь-якому на­прямку на власний вибір.

Наприкінці жовтня, коли саме зав’ядання природи пробуджує мінорні настрої, а пожовкле листя між над­могильними пам’ятниками мовби підсилює усвідом­лення минущості всього сущого, я чотири години блукав Личаківським. Див. мій ФОТОАЛЬБОМ (понад 120 знімків). Певна річ, насамперед підійшов…

\"alt\"

На Личаківський цвинтар у Львові приходять, щоб поклонитися пам’яті видатних людей, щоб перейнятися особливою атмосферою цього міста мертвих, де знайшли свій останній спочин близько 400 тисяч людей.

 

Між високими гробів­цями, подекуди вище люд­ського зросту, почуваєш себе, наче в якомусь міс­ти­ч­ному світі. Кажуть, це кла­довище – одне з най­ве­личніших у Європі. При­най­мні мені воно видалося багато в чому схожим на ві­­домий некрополь – па­ризький Пер-Лашез, яким можна здійснити екскурсію завдяки віртуальному Інтер­нет-сайту, «пройшовши» алеями у будь-якому на­прямку на власний вибір.

Наприкінці жовтня, коли саме зав’ядання природи пробуджує мінорні настрої, а пожовкле листя між над­могильними пам’ятниками мовби підсилює усвідом­лення минущості всього сущого, я чотири години блукав Личаківським.

Певна річ, насамперед підійшов до могили Івана Франка – вона недалеко від входу. По другий бік алеї похований Маркіян Шаш­кевич, поет і просвітитель. Поряд знайшов вічний спо­чин Володимир Барвінський, письменник, історик і гро­мадський діяч. Поблизу – могили співачки Соломії Крушельницької, компо­зиторів Станіслава Людке­вича, Миколи Колесси, Ана­­толія Кос-Анатольського, тро­хи ближче до входу – письменників Романа Федо­ріва, Ростислава Братуня… Мав із собою фотоапарат, тож понад 120 знімків ви­ставив у спеціально ство­реному Інтернет-альбомі «Личаківський цвинтар: ви­падковий погляд»: http://jasc51.io.ua/album165512

Представлені світлини мо­гил переважної більшості видатних українських і поль­ських діячів тутешньої «про­писки».

Є на фото і надмогильні пам’ятники радивилівцям, які за особливі заслуги перед народом удостоїлися честі бути похованими на Личаківському. Справа в тому, що цвинтар цей особ­ливий, без розбору тут здійснювали захоронення лише за радянської влади (до 1975 року), причому при головних алеях, поряд із надмогильними пам’ят­ни­ками видатним діячам, опи­нилися захоронення людей, чиї прізвища майже нікому, за винятком рідних, нічого не говорять. І хоч територія кладовища доволі велика – 42 гектари, у дальніх закут­ках невпо­рядкована і «неза­бу­дована», нині випадкових захоронень тут не здійс­ню­ють, адже з 1990 року Лича­ківський цвинтар – історико-мемо­ріальний музей-запо­відник.

Насамперед у музейних працівників розпитав дорогу до могили поета Григорія Чубая, уродженця села Березини Радивилівського району, адже в січні нас­тупного року відзначати­меться 60-річчя від дня його народження. Не доходячи до пам’ятника Каменяра, слід по­вернути ліворуч і пройти повз найстарішу частину цвинтаря (вона зліва) зо три десятки метрів під косогір, а затим при бічній алейці направо на полі №11 не можна не помітити скульп­турного зображення музи, що нависає над пам’ят­ником. Вона без правої кисті – це символ того, що Григорієві постійно шкодили в творчості. У 1972 році КДБ вчинило обшук у будинку дружини Галини на Погу­лянці. Кількаденне пе­ребу­вання поета в КДБ спри­чинили до глибокої депресії, а виснажлива праця ван­тажника – до розладу здо­ров’я. Важкі матеріальні умови змусили Г.Чубая їхати на будови Сибіру, що май­же цілковито зруйнувало йо­го здоров’я. Життя тала­новитого нашого земляка обір­валося у віці 33 років. Поховано його було на Си­хівському цвинтарі. Однак за клопотаннями ор­ганізації Наці­ональної спілки пись­­мен­ників України Львів­ська міська рада дозволила у грудні 1995 р. переза­хоро­нити останки поета на полі №11 Личаківського цвин­таря. Рік тому, 15 вересня 2007 р., на могилі поета було встановлено пам’ят­ник. Поряд знайшов вічний спочинок правоза­хисник Євген Куртяк (1936 – 1996).

В іншій частині кла­довища, яка колись була виділена для почесних захоронень, височіє пам’­ятник-горельєф письмен­нику Петру Козланюку. Поблизу спочивають відомі в ми­нулому літератори Ірина Вільде, Ярослав Галан, Петро Карманський, Ми­хайло Яцків, Григорій Тю­тюн­ник, Володимир Гжиць­кий, Кузьма Пелехатий, Андрій Волощак. У 30-і роки П.Козланюк жив у Ради­вилові, тут виношував за­дум і почав роботу над ро­маном «Юрко Крук». Ради­­вилів назавжди увійшов у долю літератора, адже в цьому місті жила його май­бутня дружина Олена По­чаєвець. Одружилися в 1930 році. Причому Петро був греко-католицької віри, Олена – православної. Отож укласти такий шлюб виявилося непросто. Мо­лодих обвінчали в Крупці. Життя їхнє часто затьма­рювалося, адже П.Козла­нюка польська влада кидала за ґрати. Після другого виходу з в’язниці він відвіз вагітну дружину до її матері в Радивилів, у невеликий будиночок на вулиці Креме­нецькій. Тут 8 квітня 1933 року наро­дилася їх­ня дочка Тамара і про­живала до 1939 ро­ку. А Козланюк пе­­ре­­бував на напів­легальному ста­но­вищі. У Ради­вилові, між тим, мав чи­мало прия­телів. Це Костянтин Бі­лин­ський-Поча­євець –повітовий керівник Міжна­род­ної ор­га­нізації до­помоги рево­люці­онерам (МОДР), про якого опубліку­вав нарис Ярослав Галан. Це Микола Семенович Поча­євець, який у по­воєнні роки пра­цював у Червоно­армій­ську головою міськради. Петро Васильович Грев­цов, який у 30-і роки був залізничником і жив у сусідстві з Коз­ланюками. Його сім’я під­тримувала сто­сунки з ними, згодом львів’янами, до останніх їх днів… Часто зустрічався з письменником у Радивилові фельдшер латиш Ернест Оссас, любив Петро Степа­нович пра­цювати в бібліо­теці про­світянина Івана Гончарика, певний вплив спра­­вляв польський заліз­ничник Та­деуш Блажевич…

Між іншим, Олена Олек­сіївна Козланюк похована поряд із чоловіком, за два метри. На відміну від нього, удостоєна лише гранітної таблиці з коротким написом: «Олена Козланюк. 1907 – 1976». У цій частині цвин­таря є й малопомітна мо­гила Міхала Роллє, поль­ського історика, автора книги про Кременецьку гімназію, яка цього року перевидана в Україні. Є відомості, що в період роботи над цим дослід­женням бував і в Ради­вилові.

Коли поминути могилу композитора Володимира Івасюка (на відгалуженні вліво від головної алеї) і продовжувати йти до мемо­ріалу героям Української Галицької Армії, зліва від напрямку просування буде й поле №50, а при його алеї вліво можна побачити надмогильний пам’ятник Юрієві Киричуку, історику, дослідникові Української Повстанської Армії. Ви­пускник Ради­вилівської (Червоноар­мій­ської) се­ред­ньої школи №1, він ішов до наукової діяль­ності спо­чатку як студент, а потім – ви­кладач Львів­ського наці­онального універ­си­тету імені Івана Франка. За­хистив кан­дидатську ди­сертацію, працював над доктор­ською. На жаль, трагічна випад­ковість (наїзд ав­томашини) обір­вала жит­тя в розквіті літ, не дозво­ливши здійснити задума­ного. Однак і те, що встиг зробити для на­уки Юрій Киричук, вписало його прізвище в ряд най­більш плідних істо­риків львів­ської школи. У цій частині кла­довища поховані адвокат і громадський діяч Степан Федак, письменник Михайло Павлик, журналіст і вчений Володимир Здо­ро­вега, іс­торик Орест-Нестор Мацюк, скульптори Михайло Дзин­дра, Теодозія Бриж, Лю­бомир Лесюк…

Коли говорити про до­тичність до Радивилова ві­домих людей, чий земний шлях скінчився у Львові, то при вході на Личаківський цвинтар привертає увагу могила (поки що без па­м’ятника) композитора Ігоря Білозіра (свого часу він у складі гурту «Ватра» ви­ступав на сцені Черво­ноармійського районного бу­динку культури), на Ра­дивилівщині збирав мате­ріали для повісті про поета 16 ст. Івана Журавницького письменник Григорій Нудь­га, на «Ко­зацьких могилах» у Пля­шевій бували поет Рос­тислав Братунь, ре­дак­тор журналу «Дзвін» прозаїк Роман Федорів, у Бродах певний час жив художник Іван Труш…

Мандрівка таким кла­довищем допомагає хоч трішки краще зрозуміти життя видатних, спонукає ще й ще звернутися до їх творчості, мистецьких і наукових робіт, переос­мислити все це через призму свого часу і влас­ного життєвого досвіду, почерпнути в цьому само­заглибленні щось суттєве для самоствердження, ви­роблення суспільних орі­єнтирів.

Володимир ЯЩУК.


no Responses

  1. Вахров

    Грудень 11, 2008, 07:44:31

    прочитал с удовольствием, на работе постоянно по вашему сайту хожу



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *