Мало хто знає, що 7 січня, як у православних християн, чи 25 грудня, як у католиків, - аж ніяк не день народження Ісуса Христа. Неспроста в назві свята використано слово Різдво (рос.- Рождество), яке не позначає жодну іншу подію, окрім цієї, - факту Божественного приходу на землю Немовляти, Превічного Бога.

Немає жодних свідчень, що ізраїльтяни в часи Христа мали який-небудь звичай, пов’язаний із відзначенням дня народження. А в Святому письмі, як можна легко переконатися за електронними текстами, використовуючи систему пошуку, згадки про дні народження стосуються лише фараона (Буття, 40:20) та Ірода Антипи, коли загинув Іван Хреститель (Мт., 14:6; Мк., 6:21). Мало того, проповідник каже, що день смерті кращий за день народження (Екл., 7:1).

А що стосується відліку часу від народження Христа (2009 років), то в цьому певна заслуга скіфського монаха Діонісія Малого (Exiguus), який жив наприкінці 5 - до середини 6 століття. Саме він за вказівкою папи Іоана І узявся за вирахування часу святкування Пасхи, а також здійснив синхронізацію римської і християнської історії. За його підрахунками, Христос народився через 754 роки після заснування Риму (у часи Христа в Римській імперії користувалися і календарем "від заснування Риму" - поряд із більш використовуваним, запровадженим Юлієм Цезарем). Це й поклало початок системі відліку часу "нашої ери", якою користуємося дотепер.

    Не так давно у Радивилові обговорювалася перспектива будівництва сталепрокатного заводу  у селі Лев'ятині. «Радивилів.нет» писав про про це.
    Нагадаємо, повідомлялося що  у Радивилівському районі за інвестиційні кошти заплановано спорудити сталепрокатний завод, де працюватимуть майже три тисячі осіб. Вартість проекту, як зазначається в повідомленні, становить 750 мільйонів доларів. Інвестором виступає компанія «Євро Фінанс ЛТД».

На Личаківський цвинтар у Львові приходять, щоб поклонитися пам’яті видатних людей, щоб перейнятися особливою атмосферою цього міста мертвих, де знайшли свій останній спочин близько 400 тисяч людей.

Між високими гробів­цями, подекуди вище люд­ського зросту, почуваєш себе, наче в якомусь міс­ти­ч­ному світі. Кажуть, це кла­довище – одне з най­ве­личніших у Європі. При­най­мні мені воно видалося багато в чому схожим на ві­­домий некрополь – па­ризький Пер-Лашез, яким можна здійснити екскурсію завдяки віртуальному Інтер­нет-сайту, «пройшовши» алеями у будь-якому на­прямку на власний вибір.

Наприкінці жовтня, коли саме зав’ядання природи пробуджує мінорні настрої, а пожовкле листя між над­могильними пам’ятниками мовби підсилює усвідом­лення минущості всього сущого, я чотири години блукав Личаківським. Див. мій ФОТОАЛЬБОМ (понад 120 знімків). Певна річ, насамперед підійшов...

Складна штука історія. Уже більш як 64 роки тому відгриміли зал­пи війни на нашій землі. Але тільки тепер, на 66 році свого життя, донька фрон­товика змогла мовити крізь сльо­зи:"Я знайшла тебе, батьку".

У Радивилівському районі, який відомий Державним історико-меморіальним заповідником «Поле Берестецької битви», активно розвивається кра­єзнавчий рух. Новим імпульсом для цього послужило відкриття у 1967 році в селі Пляшевій музею «Козацькі могили». Головне свідчення роботи краєзнавців – пожвав­лення роботи заповідника, а також районного історичного музею, ство­рення краєзнавчих музеїв у загальноосвітньому лі­цеї, ряді шкіл, випуск місцевими авторами книг краєзнавчої тематики.

Ще три десятки літ тому Радивилів (Червоноармійськ) не дуже-то був схожий на місто, от хіба що в ті ж часи, тільки трохи раніше, розчищена центральна площа виказувала задуми проектувальників забудови. Мабуть, найбільш «визначними» спорудами вважалися адмінбудинок райради, приміщення райвузла зв’язку, будинку побуту. З інших боків до майдану підступали одноповерхові житлові будинки, хоч існували вже й висотний елеватор комбінату хлібопродуктів, універмаг (старий), трохи врозсипку – 3-поверхова школа№1, 2-поверхові торговий комплекс райспоживспілки, музична школа, корпуси лікарні, кілька багатоквартирних двоповерхівок у центральній частині міста. Вони й сторювало колорит провінційного райцентру. У 1976 році здали в експлуатацію новий будинок культури.

    Дуже багатовимірний він, світ людських інтересів і захоплень. Одному до душі багатогодинне сидіння з вудочкою біля ставка, а інший не пожертвував би на це навіть години, хтось подовгу розв"язує шахові завдання, "спалюючи час" над 64-клітинковою дошкою, а іншому не до снаги навіть з"ясувати, як ходять шахові фігури, ще комусь до вподоби виливати почуття, заримовуючи поетичні рядки, а багато хто взагалі не бере до рук збірок віршів. Що ж, кожному своє...

    Досить тривалий час радивилівці , як мешканці так і працівники торгівлі, відчувають нестачу дрібних грошей , а вірніше монет. Можливо це можна потрактувати як дурницю,  але зрештою викликає дискомфорт при розрахунку за придбані речі, чи то  щось з побуту, чи з продуктів харчування. Радивилівські продавці змушені виходити із ситуації нав’язуючи покупцю деколи зовсім непотрібні дрібнички компенсуючи цим  нестачу фактично монет усіх номіналів.

       Продавець із одного міських продуктових магазинів розповіла, що Радивилівське відділення ощадбанку не замовляють монет так як при подібному обміні існує комісія 3%. А це для відділення великі непередбачені затрати...

    Помиляються ті роботодавці котрі забороняють користуватися  на робочому місці Інтернет – пейджером, інакше кажучи ICQ.  Як показують спостереження,  працівнику постійно потрібно  отримати оперативно якусь інформацію, відповідь пораду.  При живому спілкуванні то слід відволікатися від самого робочого місця що ті ж самі питання задати співпрацівнику, сусіду по офісу, а це займає багату часу. А по «асі» одразу задати питання і оперативно отримати відповідь, і не лише з особистих, а і з професійних. Це звісно у свою чергу підвищує продуктивність офісних працівників.