На Личаківський цвинтар у Львові приходять, щоб поклонитися пам’яті видатних людей, щоб перейнятися особливою атмосферою цього міста мертвих, де знайшли свій останній спочин близько 400 тисяч людей.

Між високими гробів­цями, подекуди вище люд­ського зросту, почуваєш себе, наче в якомусь міс­ти­ч­ному світі. Кажуть, це кла­довище – одне з най­ве­личніших у Європі. При­най­мні мені воно видалося багато в чому схожим на ві­­домий некрополь – па­ризький Пер-Лашез, яким можна здійснити екскурсію завдяки віртуальному Інтер­нет-сайту, «пройшовши» алеями у будь-якому на­прямку на власний вибір.

Наприкінці жовтня, коли саме зав’ядання природи пробуджує мінорні настрої, а пожовкле листя між над­могильними пам’ятниками мовби підсилює усвідом­лення минущості всього сущого, я чотири години блукав Личаківським. Див. мій ФОТОАЛЬБОМ (понад 120 знімків). Певна річ, насамперед підійшов...

    Досить тривалий час радивилівці , як мешканці так і працівники торгівлі, відчувають нестачу дрібних грошей , а вірніше монет. Можливо це можна потрактувати як дурницю,  але зрештою викликає дискомфорт при розрахунку за придбані речі, чи то  щось з побуту, чи з продуктів харчування. Радивилівські продавці змушені виходити із ситуації нав’язуючи покупцю деколи зовсім непотрібні дрібнички компенсуючи цим  нестачу фактично монет усіх номіналів.

       Продавець із одного міських продуктових магазинів розповіла, що Радивилівське відділення ощадбанку не замовляють монет так як при подібному обміні існує комісія 3%. А це для відділення великі непередбачені затрати...

   Їздити щоб жити, і жити щоб їздити. Саме це твердження перше що  я почув у відповідь сидячи за гальбою пива із Радивилівськими байкерами. А питання звучало: Хто саме такий байкер?

- Бути байкером це приблизно, як охмілівший стан душі; говорить Петро Пукас, один з перших байкерів радивилова;  - вічно молодий, вічно п’яний, своїм захопленям, подорожами, знайомствами. Необхідно самому в дійсності відчути усю цю насолоду дійства, починаючи від складання свого мотоциклу до подорожей на ньому. Ось це і є справжній драйв.

26 березня у відділенні медико-соціальної реабілітації інвалідів та осіб похилого віку Радивилівського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та малозабезпечених громадян відкрито галокамеру («Соляну кімнату»).

Відомо, що медикаментозне лікування хронічних захворювань часто заходить у глухий кут. У таких випадках немедикаментозні засоби відіграють особливу роль і, зокрема, спелеотерапія. Це один із методів лікування, заснований на використанні природного мікроклімату печер, соляних шахт, гротів.

Невелике приміщення у відділенні медико-соціальної реабілітації інвалідів та осіб похилого віку Радивилівського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та малозабезпечених громадян з соляними стінами, стелею своїм особливим мікрокліматом і справді нагадує природну печеру чи шахту. Тут хочеться дихати глибоко, на повні груди. Повітря свіже, чисте і неначе гострувате «на смак». Ті, хто бував у Солотвино, кажуть, що так пахне сіль у шахті.

   

Також свіжий березовий сік ефективний при лікуванні головного болю, виразки шлунку та печінки, а також при ревматизмі і радикуліті. Рекомендується також пити березовий сік для виведення солей з організму.

До слова, у народній медицині застосовують майже все, що може дати береза, наприклад, кору, листя, бруньки й навіть березовий гриб.