Pages

Categories

Search


Ігор Свєшніков: \”Наше з вами життя згадую у Звенигороді…\”

by
Жовтень 31, 2013
НОВИНИ
No Comment

         \"\"Із Ігорем Кириловичем Свєшніковим (1915 – 1995) хороше було розмовляти – і про минувшину непроминальну, і про сьогодення чорно-біле, і про Дубно, де він закінчив гімназію року 1935-го, і про село Хотин (нині Радивилівського району), де пройшло його дитинство, і про Берестецькі Поля, кровію политі, і про стольний Звенигород, і багато-багато про що. Бо цей мудрий, чоловік знань був воістину енциклопедичних. 
Із ним гарно було листуватися. Бо кожен конверт, – точніше, те, що було у конверті, – геть не нагадував таку собі приватну епістолярію, а був схожий на послання сотням, тисячам земляків, усім, хто прагнув і прагне долучитися до історії Справжньої. Завершую художньо-документальну повість про нього. І розмови, і зустрічі, і скарби духовні, які залишив нам у спадок цей вчений, знайдуть собі місце на сотні сторінок. Але більше, на жаль, залишиться, як мовиться, за кадром. Тож прийшла пора onрилюднити й те, що адресувалося, здавалося б, суто мені – краєзнавцеві, журналістові, письменникові. Гортаю листи і листівки – і наче знову балакаю з ним, чую його тихий голос, який гучніший за багато чиї крики з трибуни Верховної Ради України, який переконливіший за багато яких його хулителів і гонителів. 
Мабуть, роблю правильно, що передаю оригінали цих листів на зберігання у фонди Державного історико-культурного заповідника міста Дубна, провідним науковим консультантом якого він був упродовж не одного року. Але треба й прокоментувати дещо, уточнити, підказати Із Ігорем Кириловичем Свєшніковим хороше було розмовляти – і про минувшину непроминальну, і про сьогодення чорно-біле, і про Дубно, де він закінчив гімназію року 1935-го, і про село Хотин (нині Радивилівського району), де пройшло його дитинство, і про Берестецькі Поля, кровію политі, і про стольний Звенигород, і багато-багато про що. Бо цей мудрий, чоловік знань був воістину енциклопедичних. 

Із ним гарно було листуватися. Бо кожен конверт, – точніше, те, що було у конверті, – геть не нагадував таку собі приватну епістолярію, а був схожий на послання сотням, тисячам земляків, усім, хто прагнув і прагне долучитися до історії Справжньої. Завершую художньо-документальну повість про нього. І розмови, і зустрічі, і скарби духовні, які залишив нам у спадок цей вчений, знайдуть собі місце на сотні сторінок. Але більше, на жаль, залишиться, як мовиться, за кадром. Тож прийшла пора onрилюднити й те, що адресувалося, здавалося б, суто мені – краєзнавцеві, журналістові, письменникові. Гортаю листи і листівки – і наче знову балакаю з ним, чую його тихий голос, який гучніший за багато чиї крики з трибуни Верховної Ради України, який переконливіший за багато яких його хулителів і гонителів.

 Мабуть, роблю правильно, що передаю оригінали цих листів на зберігання у фонди Державного історико-культурного заповідника міста Дубна, провідним науковим консультантом якого він був упродовж не одного року.
 
Ще й вітальних листівок є десятки від нього. Цитувати, мабуть, усі й не треба. Але в кожній фразі, у кожному слові присутня Душа, висока Людяність. 


Готувалася до друку його монографія про битву під Берестечком. Як же було її не пропагувати!

Пройде кілька років – й автора оберуть дійсним членом Краківської Академії наук, зокрема – і за це видання теж. Диплом, на жаль, отримали вже рідні…


Микола ПШЕНИЧНИЙ.



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *