Наприкінці липня цей колоритний дід з акуратною сивою бородою приїхав старим радянським  велосипедом у Радивилів зі сторони Почаєва, і багато хто звернув увагу на нього. Виявляється, ось так невигадливо оснащений, маючи в своєму багажу розкладний намет і деякий запас харчів, Петро Нікітін об’їхав усю рідну йому Росію, мандрував країнами Європи (Польща, Німеччина, Австрія, Болгарія, Чехія, Словаччина) і Азії (Китай, В’єтнам, Лаос, Тайланд, Малазія). Стверджує, що сумарно за кілометражем уже здійсню другу навколосвітню подорож.

Показував мені альбом любительських фото, де він у багатьох знаних місцях – наприклад, серед монахів міста Лхаса в Тибеті, на Байкалі, у горах Алтаю, біля карельських озер, біля вулканів Камчатки... Причому підкреслив, що він не мандрівник (“путешественник”), а “странник” – мабуть, тому, що це російське слово дуже співзвучне з іншим – “странный” (дивний). Ще б пак, важко не назвати його диваком: зрікшись благ цивілізації, в уже немолодому віці вирушити світ за очі. Сказати по правді, я відразу не повірив у його колоритні розповіді, тому просто при співрозмовникові зайшов у мережу Інтернет і пересвідчився: про Петра Нікітіна багато пишуть російські регіональні видання, є згадки про нього і на сайтах інших країн.

Уже одинадцятий рік він розширює свої знання про світ. В Україну прибув зі Словаччини. Насамперед цікавить старовина. У відомій пам’ятками минувшини Надвірній викарбував на древніх камінних брилах символи дохристиянських богів. вважає себе православним, але у власному тлумаченні цього слова, бо переконаний, що тільки в дохристиянські часи на наших землях уміли правильно славити Бога. А заодно пропагує здоровий спосіб життя, адже не вживає у їжу м’ясо, багато часу приділяє загартуванню організму, тому для нього не проблема скупатися взимку в ополонці, пройти босоніж по розпеченому вугіллі чи набитому склі, а ще поширює знання про дохристиянську Русь, виступає з лекціями перед студентами та школярами. Крім російської, вільно володіє німецькою, зі словником – англійською, досконало вивчив напівзабуте докириличне і доглаголичне письмо – руницю. Як переконався з не надто довгого спілкування, у світогляді Нікітіна дивним чином уживаються східна філософія індуїзму, конфуціанства і буддизму, Біблія, Коран, Каббала, “Жива етика” Реріхів, теософія Олени Блаватської, Веди древніх слов’ян і навіть почасти марксизм-ленінізм.

Про себе Петро Григорович розповідає стримано. Родом з Казахстану. Росіянин. За освітою інженер-механік. Працював на Алтаї. Одружений (один раз), має 8 дітей, усі вже дорослі, і 6 внуків. Про участь у їх вихованні іронізує: “А який із мене, странника, може бути батько й дід?” Про свій вік говорити не хоче, не знайшов я цього і в жодній із кількох десятків публікацій в Інтернеті. Натомість підкреслює: у здоровому тілі здоровий дух. Не вживає навіть пива, не кажучи про інші спиртні напої; скупався на льодовику Евереста, побував на вершинах Бєлухи в гірському Алтаї, біля 5 вулканів: як послідовник системи загартування Порфирія Іванова, якого особисто знав, регулярно вдається до постів: хоча б раз на тиждень обходиться без їжі, не їсть і з 18 – 20 год. щоп’ятиниці до 12 год. неділі, а ще голодував 4 рази по 15 днів, 3 рази – по 26 і один раз – 40 днів.

Його захоплення, окрім усього переліченого, – малювання (200 картин), шахи, атлетична гімнастика, любить тренувальні забіги на 3, 5, 10 км. Річ у тім, що доволі часто пересуватися від одного населеного пункту до іншого доводиться пішки, вряди-годи виручає “автостоп”.

Для нас, українців, вихованих на способі життя і творах мандрівного філософа Григорія Сковороди, дивацтва Петра Нікітіна – не такі вже й дивацтва. У нього навіть своє розуміння загальновідомих російських казок. Їх персонажам він надає символічного значення, а звідси й виводить особливий, глибинний виховний смисл таких казок. Ми слухали це тлумачення всім редакційним колективом і не могли не визнати: погляд на усталені речі в мандрівного філософа вельми цікавий. Є в нього несподівані міркування і щодо багатьох усталених традицій, повсякденних понять, сімейного укладу життя, одягу. Наприклад, необхідність чоловікам носити бороду пояснює тим, що вона – приймач чоловічих енергій і засіб зв’язку з енергетикою предків. Свою ніколи не підстригає. “Хіба що біля вогнищ підсмалюється”, – жартує.

Володимир ЯЩУК.