Pages

Categories

Search


Край партизанської слави

by
Січень 16, 2008
НОВИНИ
No Comment

alt

Заїжджаючи до Радивилова зі сторони міста Бродів Львівської області увагу привертає знак, якого раніше не було і який сповіщає, що ми в’їжджаємо в «Край партизанської слави». Край можливо не такий і славний як зазначалося на табличці обабіч автомобільної траси «Київ-Чоп», але безумовно, партизанський. У роки Другої світової війни саме Волинь та Полісся були осередками партизанської боротьби проти фашистської Німеччини.
Одне з міст Рівненської області Кузнецовськ навіть названо на честь одного з таких славних «партизанів» Миколи Кузнєцова. Правда слід зазначити, що в самому місті атомників наприкінці 2007 року відбулося засідання тимчасової контрольної комісії міської ради з питання відновлення історичної назви Вараш населеному пункту Кузнецовськ.
Отож трохи історії.
Микола Іванович Кузнєцов. Справжнє його ім’я – Никанор. Він же – “обер-лейтенант Пауль Вільгельм Зіберт”. Він же – “Пух” і “Колоніст”. Він же – “Рудольф Вільгельмович Шмідт”. Він же – “Микола Васильович Грачов”. Герой Радянського Союзу, розвідник, який діяв у столиці фашистської України Рівному та Львові – адміністративному центрі Галицького дистрикту Краківського генерал-губернаторства.
Заїжджаючи до Радивилова зі сторони міста Бродів Львівської області увагу привертає знак, якого раніше не було і який сповіщає, що ми в’їжджаємо в «Край партизанської слави». Край можливо не такий і славний як зазначалося на табличці обабіч автомобільної траси «Київ-Чоп», але безумовно, партизанський. У роки Другої світової війни саме Волинь та Полісся були осередками партизанської боротьби проти фашистської Німеччини.
Одне з міст Рівненської області Кузнецовськ навіть названо на честь одного з таких славних «партизанів» Миколи Кузнєцова. Правда слід зазначити, що в самому місті атомників наприкінці 2007 року відбулося засідання тимчасової контрольної комісії міської ради з питання відновлення історичної назви Вараш населеному пункту Кузнецовськ.
Отож трохи історії.
Микола Іванович Кузнєцов. Справжнє його ім’я – Никанор. Він же – “обер-лейтенант Пауль Вільгельм Зіберт”. Він же – “Пух” і “Колоніст”. Він же – “Рудольф Вільгельмович Шмідт”. Він же – “Микола Васильович Грачов”. Герой Радянського Союзу, розвідник, який діяв у столиці фашистської України Рівному та Львові – адміністративному центрі Галицького дистрикту Краківського генерал-губернаторства.
Никанор народився в 1911 р. в селі Зирянка (тепер – Талицького району Свердловської області) у заможній сім’ї старообрядця. Нині це видається неймовірним, але він навчився німецької мови у свої шкільні роки від звичайної сільської вчительки та спілкуючись із місцевими аптекарем-австрійцем і вчителем праці чехом. А володів шістьма (!) діалектами німецької та есперанто, комі (угорсько-уральські мови – найскладніші в Європі), польською та українською.
1942 р. у складі диверсійної групи Мєдвєдєва Кузнєцова закинули в рівненські ліси. Невдовзі Рівне наводнили радянські шпигуни, й восени 1943-го у “столиці” під ногами окупантів запалала земля. Після відступу фашистів Мєдвєдєв спершу отримав завдання закріпитися в Галичині, проте, з огляду на однозначну неприязнь галичан до “червоних”, Москва скасувала це рішення, і він вивів свій загін у запілля Червоної Армії.
Справ видатний диверсант наробив багато і у Рівному і у Львові, знищивши багато високопосадових функціонерів окупаційної нацистської адміністрації. Всім відомий радянський фільм «Загін особливого призначення» про діяльність Кузнєцова на теренах Західної України.
Але історична справедливість, безперечно, вимагає сказати й про інше. Всі вищезгадані акції були здійснені Кузнєцовим не в останню чергу і для того, аби спровокувати нацистські репресії проти українських націоналістичних кіл. Після кожного замаху розвідник залишав біля вбитих чи поранених гітлерівців відповідні документи, які начебто «доводили» причетність ОУН до подій, що, в свою чергу, спричиняло якнайлютіші репресії німців.
Як би там не було, але завжди приходить кінець. Існує 2 версії загибелі диверсанта Миколи Кузнєцова.
За старою радянською версією, сталося це біля села Боратин поблизу Бродів на Львівщині, коли на початку березня 1944 року, пробиваючись до радянських частин, розвідник вийшов у розташування вояків УПА, одягнених у форму Червоної Армії. Коли стало зрозуміло що це кінець Кузнєцов підірвав себе гранатою, а інших двох диверсантів застрілили.
Сучасні документи твердять що в селі Боратин Львівської області Миколи Кузнєцова і близько не було. Не там він загинув. Історія із перезахороненням свого часу на Пагорбі Слави у Львові останків німецького офіцера, на могилу якого поклали плиту із написом, що мала засвідчити, буцім тут покоїться прах Героя Совєтського Союзу Н.Кузнєцова, – одна з численних радянських легенд.
Неподалік містечка Верба, що між Берестечком і Дубном група УПА помітила в лісі легкове авто, в якому сиділи німецькі вояки. Упісти зробили кілька пострілів. З автомашини вискочив німецький офіцер з піднесеними догори руками, який закричав: «Рєбята, нє стрєляйтє, я свой». Треба відзначити, що вояки УПА були одягнені в червоноармійські шинелі і той, хто кричав «я свой», гадав, що має справу з совєтськими партизанами. Коли упісти обшукали затриманих, то їм стало зрозуміло, з ким мають справу. Арештованих з доказами їхньої вини передали підпільним судовим властям ОУН». 9 березня 1944 року Микола Кузнєцов був розстріляний ОУН.
Ось такий він суперечливий «Край партизанської слави».


no Responses

  1. Ішгн

    Квітень 3, 2008, 19:47:19

    s



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *