Pages

Categories

Search


Розпорядися здібностями задля людей

by
Січень 28, 2008
НОВИНИ
No Comment
alt
Радивилівця Ярослава Табінського, попри його молодий вік (24 роки), вже знають не тільки в Дубні, де навчався у медучилищі, та Бродах, де працював (в обох цих містах про здібнос­ті хлопця писали газети), але знають навіть у Києві, адже сприяв поліпшенню самопочуття, наприклад, співачки Каті Бужинської, сестри співачки Тетяни Овсієнко, а в Москві надавав лікувальну допомогу компо­зиторові Ігорю Ніколаєву і його дочці Юлі. Хоча Ярослав поки що всього-на-всього студент першого курсу університету – вивчає спеціальність лікувальна реабілітація.
А вся справа в тому, що з дитинства помітив у собі задатки костоправа, здібності знімати біль біоенергетичним впливом.
– Першою моєю пацієнткою, якщо можна так сказати, стала мама, – розповів Ярослав, – унаслідок падіння у неї змістився хрящ, а мені тоді було тринадцять. Хотілося чимось допомогти, зменшити біль, я взяв мамину руку і якось зовсім легко, без зусилля поставив хрящ на міс­це, погладив рукою – болю не стало. Потім не раз про­сили допомогти знайомі, товариші в школі – і я помітив, що в мене це виходить. Потрібно було почитати від­повідні книжки, щоб краще розуміти будову людського організму і ті процеси, що в ньому відбуваються.

alt

Радивилівця Ярослава Табінського, попри його молодий вік (24 роки), вже знають не тільки в Дубні, де навчався у медучилищі, та Бродах, де працював (в обох цих містах про здібнос­ті хлопця писали газети), але знають навіть у Києві, адже сприяв поліпшенню самопочуття, наприклад, співачки Каті Бужинської, сестри співачки Тетяни Овсієнко, а в Москві надавав лікувальну допомогу компо­зиторові Ігорю Ніколаєву і його дочці Юлі. Хоча Ярослав поки що всього-на-всього студент першого курсу університету – вивчає спеціальність лікувальна реабілітація.

А вся справа в тому, що з дитинства помітив у собі задатки костоправа, здібності знімати біль біоенергетичним впливом.

– Першою моєю пацієнткою, якщо можна так сказати, стала мама, – розповів Ярослав, – унаслідок падіння у неї змістився хрящ, а мені тоді було тринадцять. Хотілося чимось допомогти, зменшити біль, я взяв мамину руку і якось зовсім легко, без зусилля поставив хрящ на міс­це, погладив рукою – болю не стало. Потім не раз про­сили допомогти знайомі, товариші в школі – і я помітив, що в мене це виходить. Потрібно було почитати від­повідні книжки, щоб краще розуміти будову людського організму і ті процеси, що в ньому відбуваються.
Як зізнається хлопець, від самого народження він був не такий, як усі. Його зріст сягав усього 67 сантиметрів, вага становила два кілограми шістдесят грамів. Мабуть, не надіючись на його одужання, від нього відреклася породілля, а матір’ю стала інша жінка, медик, вихо­ватель. Вона й взялася виходжувати дитину. Дуже багато уваги приділяла масажу. Утім, ще в шестирічному віці, як це підтверджують записи в медичній карті, хлопчик мав “букет” непростих захворювань: складну пато­логію лівої лопатки, сколіоз третього ступеня, рахіт. Мати продовжувала лікування, віддаючи перевагу лікуваль­ним масажам, які сама й робила. І вони давалися взнаки: недуги відступали, аж доки остаточно не зникли.
Сьогодні Ярослав Табінський – коренастий, плечис­тий хлопець, якому сили в руках не позичати. Він перейняв від матері здібності масажування, на додачу до цього в нього виявилася потужна біоенергетика. Його біополе я відчув, коли він підніс руку над моєю, – в моїй пробігло потепління, з\’явилося легке поколювання, а коли він повернув свою долоню, у мене було відчуття, наче й мою руку намагаються повернути.
Чотиримісячні курси масажу в Івано-Франківську допомогли систематизувати вже набуті навички, розібратися в нюансах справи, отримати додаткові знання про походження хвороб та патологій.

Строкова служба в армії виявилася для юнака не тільки школою загартування, – де-де, а у військовій частині часто трапляються не самі лиш застуди. За особ­ливе вміння Ярослава швидко оцінили, тож потрапив у військовий госпіталь у Рівне, де лікував і солдатів, і прапорщиків та офіцерів, навіть надавав допомогу кіль­ком генералам. Ще коли служив у Яворові, приїхав у військову частину івано-франківський цілитель Іванов. Почувши про Табінського, зацікавився ним, – Відразу ж сказав мені: „Покажи свої руки\”, – згадує Ярослав. – У масажиста, костоправа повинно бути особливе чуття паль­ців. Без цього жодна методика навчання не допоможе освоїти лікування. Відтоді я зацікавився (ме­тодикою цього цілителя, і інших» вивчав і вивчаю за літературою напрацювання відомого Миколи Касяна з Полтавщини, професорів Володимира Козявкіна, Нестора Павлова, особисто познайомився з професором-імунологом В.Лівандовським, керівництвом міжнародної корпорації тибетської медицини, всеукраїнської коаліції захисту прав інвалідів.

Однак на пропозицію залишитися на військовій службі понадстро­ково і працювати медиком – відмо­вився: якщо справді має даний Бо­гом дар, то чому б не використати його на користь своїх земляків, рід­них і друзів?

Відтак – допомагає всім, хто до нього звертаються, – у мікрорайоні Цибухів його хату на далекій околиці Радивилова знають уже чимало пацієнтів. Були в практиці Ярослава Табінського й вельми неодно­значні випадки: не в його правилах відмов­лятися від допомоги, але йому притаманні сумніви, тож іноді не має певності, чи здолає недугу, а все ж пробує, береть­ся до справи. Бо більш важливо вселити в людину надію, і тоді внутрішніми силами вона теж зможе собі допомогти. Якось Ярослава попростили оглянути хлопця з вибитим тазостегновим суглобом, який уже, очевидно, обріс хрящем.

Медики стверджували, що потрібна операція. Масажист же вирішив узятися за ліку­вання. Після 59-го масажу хлопець встав на ноги і по­чав нормально пересувати­ся, потім на сеанси почав приїжджати велосипедом, а повне одужання настало тільки після 190 масажів.

Недовгий час працюючи в Бродівському реабілітаційно-педагогічному центрі «Струмочок», за 15 днів поставив на ноги 24-річного Сергія, який 22 роки, з дитинства, був прикутий до інвалідного візка. А не так давно до нього звернувся чоловік середнього віку з с.Бугаївки, який мав три переломи в ступні, але після традиційного лікування та двомісячного носіння гіпсу не міг стати на ногу. Упродовж десятиденного масажу вдалося усунути зміщення кісток, пацієнт почав знову ходити.

Такі перемоги над недугами додають молодому ціли­телеві натхнення. Вряди-годи за день він приймає півтора-два десятки людей, після трудової “зміни” руки ни­ють від утоми, але усвідомлення своєї потрібності дуже швидко відновлює сили і запас енергії, точніше – біопо­ля. А ще допомагає йому молитва, нею він зустрічає і проводжає день, звертаючись подумки до Бога з про­ханням, щоб допоміг пацієнтам у якомога швидшому одужанні, зменшив їхні фізичні страждання. На думку Ярослава, такого б дару він не мав, якби його бабуся Катерина Василівна Порицька так часто не брала його до Почаївської лаври, де разом з нею щиро молився до Господа Бога. Він вважає, що це напряму пов\’язане з його особистими удачами в лікуванні сколіозу, остеохондрозу, «випадання» дисків, вивихів, у повному діа­гностуванні внутрішніх органів через огляд спини і пульпацію пальцями.

Нагромаджені спостереження виклав у своїй книжці «Усуньте причину – хвороба зникне сама», яку підготував до друку. Нині хоче зустрітися з відомими костопра­вами, щоб вони дали рецензію.

Ми спілкувалися з Ярославом неодноразово, ос­танній раз провели за кавою кілька годин. Не можна не подивуватися його ерудиції: пояснення і мотивації щодо тих чи інших процедур настільки кваліфіковані, що молодого чоловіка вже цілком можна прийняти за дип­ломованого реабілітолога. Зізнається, що читати спе­ціальну літературу – це його внутрішня потреба, якій присвячує увесь вільний час. Не міг я не запитати й про те, наскільки дорого обходяться людям його лікувальні сеанси. Запевнив, що ніяких розцінок не встановлює. У подальшому мріє про відкриття власного реабілітацій­ного центру, де кожна людина матиме право без­коштовно отримати медичну допомогу. Це віддалене майбутнє. А незабаром у місті відкриє масажний кабінет.

– Лікувати людей мені, безперечно, дано звище, і я не маю права торгувати Божим даром, – каже Ярослав.
– Мої здібності тримаються на моєму бажанні допомагати людям. Віру в успіх кожного сеансу прагну передати тим, хто до мене звертається.

Володимир Ящук, «Прапор перемоги»


no Responses

  1. Ярослав

    Лютий 19, 2008, 10:26:58

    !!!



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *