Pages

Categories

Search


Хіба ми – безбатченки?

by
Серпень 18, 2011
НОВИНИ
No Comment

\"\"    Довго вагався, чи варто виносити цю делікатну тему на сторінки газети. Однак телефонні дзвінки з цього приводу моїх колишніх колег схилили до думки, що таки варто.

    А власне спонукала до роздумів і взятися за пе­ро змусила замітка про при­судження премії імені Євгена Борового, опуб­лі­­кована у червні ц.р. За­лишається лише по­ра­діти, що лау­ре­атом премії імені Євгена Борового в галузі хірургії за ре­зуль­татами роботи в 2010 році став завідуючий хірур­гічним відділенням Ради­ви­лівської районної лікарні, депутат районної ради Р.Я. Ва­­силюк. Це на­сам­перед виз­нання ви­сокого профе­сіо­на­лізму Романа Ярос­ла­вовича. Але не тільки його, а й усього колективу очо­люваного ним з 1997 р. хірургічного відділення, яке ефективно впро­вад­жує но­вітні методики лікування та опе­ра­тив­ного втручання, ви­со­­копрофесійно проводить опе­рації різного рівня склад­ності.

    Премія імені Євгена Бо­рового, уродженця Опа­рипсів, встановлена Рівнен­ською обласною радою, – шанована ме­дич­ною гро­мадськістю. Ад­же наш зем­ляк прожив гідне життя под­вижника, свого часу був  удос­тоєний звання зас­лу­женого лікаря України, наго­роджений значком «Від­мінник охорони здо­ров’я», багатьма ор­де­нами та ме­далями, дип­ломом лауреата рейтингу \”Золота фортуна\”. Євген Бо­ровий, з яким я був осо­бисто знайомий, 55 років свого життя як лікар-хірург, керів­ник, громадський діяч і вчений присвятив Рівненській обласній клінічній лікарні.

    16 вересня чергові ро­ковини з дня смерті та­лановитого хірурга, пер­шого на Рівненщині доктора ме­дич­них наук. Цього дня, хо­четься ві­рити, рідні, близькі, ко­леги та друзі приїдуть чи прий­дуть на кладовище Ради­вилова, щоб пок­ло­нитися праху великого хірурга. І так хотілося б, щоб вони поба­чи­ли над­гробок доглянутим.

    Довго вагався, чи варто виносити цю делікатну тему на сторінки газети. Однак телефонні дзвінки з цього приводу моїх колишніх колег схилили до думки, що таки варто.

    А власне спонукала до роздумів і взятися за пе­ро змусила замітка про при­судження премії імені Євгена Борового, опуб­лі­­кована у червні ц.р. За­лишається лише по­ра­діти, що лау­ре­атом премії імені Євгена Борового в галузі хірургії за ре­зуль­татами роботи в 2010 році став завідуючий хірур­гічним відділенням Ради­ви­лівської районної лікарні, депутат районної ради Р.Я. Ва­­силюк. Це на­сам­перед виз­нання ви­сокого профе­сіо­на­лізму Романа Ярос­ла­вовича. Але не тільки його, а й усього колективу очо­люваного ним з 1997 р. хірургічного відділення, яке ефективно впро­вад­жує но­вітні методики лікування та опе­ра­тив­ного втручання, ви­со­­копрофесійно проводить опе­рації різного рівня склад­ності.

    Премія імені Євгена Бо­рового, уродженця Опа­рипсів, встановлена Рівнен­ською обласною радою, – шанована ме­дич­ною гро­мадськістю. Ад­же наш зем­ляк прожив гідне життя под­вижника, свого часу був  удос­тоєний звання зас­лу­женого лікаря України, наго­роджений значком «Від­мінник охорони здо­ров’я», багатьма ор­де­нами та ме­далями, дип­ломом лауреата рейтингу \”Золота фортуна\”. Євген Бо­ровий, з яким я був осо­бисто знайомий, 55 років свого життя як лікар-хірург, керів­ник, громадський діяч і вчений присвятив Рівненській обласній клінічній лікарні.

    16 вересня чергові ро­ковини з дня смерті та­лановитого хірурга, пер­шого на Рівненщині доктора ме­дич­них наук. Цього дня, хо­четься ві­рити, рідні, близькі, ко­леги та друзі приїдуть чи прий­дуть на кладовище Ради­вилова, щоб пок­ло­нитися праху великого хірурга. І так хотілося б, щоб вони поба­чи­ли над­гробок доглянутим. А ще, мабуть, на могилі Єв­ге­на Борового таки варто вста­новити добротний пам’­ятник, з каменю. Щоб світлу пам’ять про ве­ликого хірурга ніщо не стерло з людської сві­домості.

    Звісно, тема ця дуже де­лікатна. І ніби нікого й винити у ситуації, що скла­лася.  Але й мовчати про це теж амо­рально. Коли я очолював рай­лі­карню, то організовував прибирання «нічийних» над­гробків колишніх мед­пра­цівників. Час біжить уперед, змі­нюються лю­ди, їхні упо­до­бання, орі­єнтири. На жаль, прийш­ла в занед­бання мо­гила відомого хірурга Петра Дмит­ровича Шепченка (1870 – 1931), статті про якого мож­на знайти в кни­­гах, ен­ци­к­лопедіях. Ще трохи – і взагалі мо­же загубитися слід за­хоронення. Кому ж цим перейматися? Адже є осно­воположні цінності, втратити які не маємо права. 

 

 


 

 

Григорій СТЕЦЮК.

(Газета \”Прапор перемоги\”, 19 серпня).


no Responses

  1. Ком

    Листопад 24, 2011, 21:59:53

    Нічого не змінилося не тільки до 16 вересня, а й до 16 листопада – і не зміниться до весни. Виміри нашої пам'яті, точніше – безпам'ятства



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *