Pages

Categories

Search


Войовнича й духовна Радивилівщина

by
Лютий 1, 2012
НОВИНИ
No Comment

\"\"      Радивилівський район відомий багатьом українцям насамперед завдяки Берестецькій битві 1651 року. Є в районі й інші місця, не настільки відомі, як Козацькі могили, проте не менш цікаві — насамперед для шанувальників історії та літератури.

     Їдучи з Рівного трасою Київ-Чоп, за селом Гранівка бачимо вказівник з назвою села Козин. Це найбільший після Радивилова населений пункт району. Саме у цьому селищі навчалися українські поети Грицько Чубай та Марія Яковчук. У Козинському колегіумі можуть розповісти про їхні творчі та життєві долі. Мала батьківщина Грицька Чубая знаходиться неподалік — у селі Березини. На жаль, тут поки що немає музею земляка-шістдесятника.

     У самому центрі Козина є поворот на село Зарічне (колишня назва Старики), де серед ставків розташований невеличкий острів. Колись на ньому був панський маєток. Подейкують, що дух панів і досі ширяє по цій місцині, проте це не заважає відпочивати дітям — поруч розташований дитячий санаторій-профілакторій.

 \"\"    Радивилівський район відомий багатьом українцям насамперед завдяки Берестецькій битві 1651 року. Є в районі й інші місця, не настільки відомі, як Козацькі могили, проте не менш цікаві — насамперед для шанувальників історії та літератури. Їдучи з Рівного трасою Київ-Чоп, за селом Гранівка бачимо вказівник з назвою села Козин. Це найбільший після Радивилова населений пункт району. Саме у цьому селищі навчалися українські поети Грицько Чубай та Марія Яковчук.

     У Козинському колегіумі можуть розповісти про їхні творчі та життєві долі. Мала батьківщина Грицька Чубая знаходиться неподалік — у селі Березини. На жаль, тут поки що немає музею земляка-шістдесятника. У самому центрі Козина є поворот на село Зарічне (колишня назва Старики), де серед ставків розташований невеличкий острів. Колись на ньому був панський маєток. Подейкують, що дух панів і досі ширяє по цій місцині, проте це не заважає відпочивати дітям — поруч розташований дитячий санаторій-профілакторій. Цікавими з архітектурного погляду є села Довгалівка і Бригадирівка, котрі колись називались Великі Жабокрики і Малі Жабокрики. Як зазначає у своїй книзі «Радивилів» краєзнавець Володимир Ящук, у Великих Жабокриках у 1772 році на кошти поміщиків братів Кондрацьких і парафіян було збудовано дерев’яну церкву в ім’я Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна.

     А у Малих Жабокриках дерев’яну церкву в ім’я Світлого Воскресіння Господнього звели 1876 року. Храми не тільки давні, а й красиво оформлені. У селі Теслугів на старовинному кладовищі спочиває один з перших українських поетів-сатириків XVI ст. Іван Журавницький (Ян Жоравницький). Замок Журавницького був розташований на острівці посеред річки Пляшівки. Ім’я цієї людини маловідоме, зрештою, як і багатьох інших українців того часу. Небідний землевласник написав сатиричний вірш «Пашквіль», у котрому гостро висміяв дружину свого брата, старосту міста Луцька, і за це був, мовою сучасного законодавства, притягнутий до відповідальності. Поблизу Радивилова розташоване село Крупець. Нині воно — підприємницька гордість району, а колись, за переказами, це було справжнє містечко з оборонними валами і розгорнутою промисловістю. Шанувальники творчості Шевченка заїжджають і до села Пустоіванне, що розташоване поблизу автошляху. Біля ставочка обладнана Шевченкова криниця, з якої, за переказами, пив воду Кобзар. Неподалік села — і Рудня-Почаївська, колись великий залізничний вузловий центр.  

 

     Пляшева — перлина Радивилівщини \"\"

     — Я б не сказав, що Радивилівський район особливо придатний для туризму, — розповідає мандрівник та дослідник Володимир Ящук. — Так, ми знаємо з історії, що через Радивилів мандрували Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак, Леся Українка та інші, котрі згодом у своїх творах та листах згадували цю місцевість. Найціннішою для мандрівників може бути лише Пляшева. Для пересічного українця потрібні яскраві враження, а не звичайне заглиблення в історію, краєзнавство.

     Пляшева — ідеальне місце для відпочинку. Відомою Пляшева стала завдяки битві під Берестечком 1651 року, одній з наймасштабніших за кількістю учасників у тодішній Європі. І хоч козаки під проводом Богдана Хмельницького тоді зазнали поразки, нині на місце їх поховання з’їжджаються тисячі українців.

     — Щороку ми приймаємо близько 15 тисяч туристів, — розповідає генеральний директор національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» Леонід Галабуз. — А на період Всеукраїнських козацьких змагань, котрі відбуваються щоліта, з’їжджаються на два-три дні до 30 тисяч люду. Окрім того, у нас є де відпочивати. На річці Стир є місцина, котру називають Камінчики. Туди приїжджають навіть з інших областей. Біля річки в лісі обладнали спеціальні будиночки, там можна і намети поставити.

     Та найціннішим, підкреслює завідувач відділу історії Берестецької битви Лариса Пилипів, є сам заповідник:

     — На честь загиблих козаків та селян у 1910-1914 роках було побудовано храм-пам’ятник — Георгіївську церкву, у гробниці якої знайшли спочинок численні останки полеглих у Берестецькій битві. Церква складається з трьох ярусів-храмів: підземної церкви св. Параскеви, церкви св. Георгія Переможця, балконної церкви святих страстотерпців Бориса і Гліба. Виставлені в самому музеї унікальні речі було знайдено під час розкопок, які проводили на місцях Берестецької битви під керівництвом доктора історичних наук І.Свєшнікова (все дитинство він провів у сусідньому селі Хотин). Сьогодні збережено майже 5 тисяч експонатів, серед яких є зброя козаків та повстанців і їхні особисті речі: мушкети, шаблі, бойові коси, списи, порохівниці з порохом, чоботи, люльки, гаманці з кулями, ложки, шкіряні «ходаки», предмети козацької кухні. Біля острова Журавлиха в 1991 році встановлено пам’ятник героям Берестецької битви.

     Територія самого заповідника охоплює також героїчні місця сутичок: козацькі переправи, острів Гайок (місце оборони 300 козаків), озерце Козакова Яма (де боронився Іван Нечай), урочище «Монастирщина» (козацький цвинтар), Попів Горб. Цікавою є і пам’ятка дерев’яної архітектури ХVІІ ст. — Михайлівська церква, перенесена на о. Журавлиху у 1912 р. із сусіднього села Острів. За народними переказами, у ній перед битвою молився Б.Хмельницький. Особливо вражає красою іконостас церкви ХVІІ-ХVІІІ ст., прикрашений різьбою по дереву та позолотою. Цього року на території НІМЗ «Поле Берестецької битви» відбулася грандіозна реконструкція частини подій 1651 року, в якій взяли участь представники із Польщі, України, Росії, Білорусі та Чехії. Влада області обіцяє зробити такі заходи традиційними. Зважаючи на кількість туристів, у Пляшевій активно розвивається зелений туризм. Місцеві жителі надають послуги з проживання та харчування за порівняно помірними цінами. Усі охочі можуть проїхатися околицями села на кінній бричці в супроводі місцевого козака Юрія Бігуна, організувати свій відпочинок на природі чи влаштувати українські вечорниці біля ватри.  

 

     Церква за гроші царя

     Окрім заповідника в Пляшевій, до пам’яток загальнодержавного значення відносять храми у селах Митниця та Коритне, збудовані у XVIII ст. Церква Різдва Богородиці в селі Коритне до сьогодні залишилася автентичною. У Митниці Покровська церква кілька років тому згоріла. Її відбудували за збереженими кресленнями, максимально наближаючи до тієї, яку звели близько трьох століть тому. Є старенька церква і в стародавньому Хотині, перша згадка про який датується ще ХVI ст.

     \"ЦеркваНе менш цікавою з історичного погляду є і храм в Жовтневому (колишній Пляшеві), звідки бере початок річка Пляшівка. Храм Архангела Михаїла звели наприкінці XIX ст. За розповідями, кошти на будівництво церкви сільській громаді дав сам Олександр ІІІ, а його син, останній імператор Росії Микола ІІ, проїжджаючи через село до Почаєва, подарував храмові ікону Богородиці, всипану коштовним камінням. Вона зникла на початку 90-х, коли храм відкрили після радянської «музейної окупації». Церкву у Жовтневому за часів СРСР хотіли знищити, проте люди заступилися за святиню.  

 

     Радзивилів — Червоноармійськ — Радивилів

     Районне містечко Радивилів нині має небагато місць, котрі могли б зацікавити мандрівника. Засноване князем Радзивіллом місто свого часу була брамою в Європу Російської імперії (після третього поділу Польщі за Катерини ІІ). За радянських часів перейменовано на Червоноармійськ. Жителі міста брали активну участь в усіх бойових діях, котрі відбувалися на території району — від повстання під проводом Богдана Хмельницького до битв часів другої світової війни. Проте окрасою міста вважають церкви Олександра Невського та Свято-Вознесенську.

     Перший храм було освячено 1874 року, нині там зберігається чимало красивих та коштовних ікон, а відвідувачі храму запевняють, що місце за усіма критеріями святе. Окрім історичного музею, цікаво зайти і на місцеве кладовище, де збереглися старовинні пам’ятники та склепи.  

 

     Оборонне село

     Краєвиди села Перенятин Володимир Ящук називає казковими. У своїй книзі він пише: «Коли бути точним, то на цих берегах (річки Слонівка — А.С.) не одне, а два села: на правому березі річки — Перенятин, на лівому — його давня, історична частина, яка так і називається — Старики.\"\" Навіть у районі мало хто знає, що в Стариках збереглися загадкові земляні вали середньовічного городища. Десь так триста — чотириста років тому тут вирувало зовсім інше життя, тоді Перенятин, як свідчать історичні документи, вважався містечком, тож мусив дбати насамперед про свою оборону. Його центральну частину, так званий дитинець, обнесли прямокутним насипним валом — 180 на 140 метрів, висотою метрів на п’ять. Поряд із валами й досі простежуються рови, колись набагато глибші й в основному затоплювані водою річки, принаймні в тій частині, що ближче до русла. На місцях колишніх кутових бастіонів, де стояли гармати, добре видно більш масивні пагорби. Поверх валів, очевидно, існував «острог» — захисна огорожа у вигляді суцільної непроникної стіни з вертикально вкопаними колодами, затесаними вгорі».

     ”Родзинкою» Перенятина вважають місцевий став, на котрому часто відпочивають прочани Почаївської лаври.  

 

 Алла САДОВНИК. (\”Рівне вечірнє\”)


no Responses

  1. Галина

    Лютий 24, 2012, 08:45:59

    Дуже сподобалося я це і не знала



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *