Pages

Categories

Search


Бій залишив слід

by
Квітень 17, 2013
НОВИНИ
No Comment

\"\"Про цю сутичку, яка відбулася
біля Радивилова влітку 1863
року, я вперше написав у районній
газеті «Прапор перемоги» на початку 80-х років. Радивилівці старшого віку щось
чули з переказів про цю доволі давню історію, якою я зацікавився через
наявність на міському кладовищі помітного обеліска заввишки більш як у два
людських зрости. Тоді, тридцять років тому, на ньому ще прочитувалися всі
написи на кожній із чотирьох граней. Я виписав ті слова (наведу їх сучасною
російською мовою): «Минский п
ехотный полк храбрым сотоварищам, убитым в день 19-го июня 1863 и умершим от ран,
полученных в тот же день при отражении с содействием 1 эскадрона Каргопольского
драгунського полка, пограничной стражи и Радзивиловской пеше-этапной команды напавших
на Радзивилов шаек инсургентов в числе до 2500 человек под командою Высоцкого.
Памятник этот поставлен возле могилы убитых унтер-офицеров: Андрея Тищенко и
Михаила Броницкого, рядових: Ефима Абрамова, Прокофия Мельникова, Карпа
Леонтьева, Григория Анцыбора и Платона Камнева и умерших от ран рядовых Фомы
Папуша и Петра Комахина».

Мені показали й розташовану метрів за сто обнесену низенькою металевою
огорожею братську могилу-пагорбок, де, розчистивши зарості бур’янів і трав, я
побачив бетонну плиту з карбованим написом польською мовою про те, що це
закладний камінь під пам’ятник повстанцям 1863 року. І була вказана дата його
встановлення: «Радзивилів.1.
YІІ.1938». Зрозуміло,
чому пам
’ятник так і не
спорудили: 17 вересня 1939 року на Західну Україну прийшла Червона армія, наші
землі відійшли зі складу Польщі до УРСР. Сьогодні могила втратила вигляд братського захоронення, про неї мало хто знає.

Про цю сутичку, яка відбулася
біля Радивилова влітку 1863
року, я вперше написав у районній
газеті «Прапор перемоги» на початку 80-х років. Радивилівці старшого віку щось
чули з переказів про цю доволі давню історію, якою я зацікавився через
наявність на міському кладовищі помітного обеліска заввишки більш як у два
людських зрости. Тоді, тридцять років тому, на ньому ще прочитувалися всі
написи на кожній із чотирьох граней. Я виписав ті слова (наведу їх сучасною
російською мовою): «Минский п
ехотный полк храбрым сотоварищам, убитым в день 19-го июня 1863 и умершим от ран,
полученных в тот же день при отражении с содействием 1 эскадрона Каргопольского
драгунського полка, пограничной стражи и Радзивиловской пеше-этапной команды напавших
на Радзивилов шаек инсургентов в числе до 2500 человек под командою Высоцкого.
Памятник этот поставлен возле могилы убитих унтер-офицеров: Андрея Тищенко и
Михаила Броницкого, рядовых: Ефима Абрамова, Прокофия Мельникова, Карпа
Леонтьева, Григория Анцыбора и Платона Камнева и умерших от ран рядовых Фомы
Папуша и Петра Комахина».

Мені показали й розташовану метрів за сто обнесену низенькою металевою
огорожею братську могилу-пагорбок, де, розчистивши зарості бур’янів і трав, я
побачив бетонну плиту з карбованим написом польською мовою про те, що це
закладний камінь під пам’ятник повстанцям 1863 року. І була вказана дата його
встановлення: «Радзивилів.1.
YІІ.1938». Зрозуміло,
чому пам
’ятник так і не
спорудили: 17 вересня 1939 року на Західну Україну прийшла Червона армія, наші
землі відійшли зі складу Польщі до УРСР. Сьогодні могила втратила вигляд братського захоронення, про неї мало хто знає.



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *