Pages

Categories

Search


Жив у Радивилові поет Анатолій Копцюх

by
Грудень 8, 2013
ПОСТАТІ НАШОГО КРАЮ
No Comment

 
      \"\"29
листопада минуло 9 років, як відійшов у вічність наш земляк,
відомий у нашому краї освітянин, партіот України, борець проти смути й зла Анатолій
Олексійович Копцюх.
       З
волі Божої він прийшов у наш світ, щоб творити своєму на­родові добро і тільки
добро. Тож нічого дивного немає в тому, що він ще зовсім у юному віці став
сіячем розумного, доброго, віч­ного, а вся його літературна твор­чість невдовзі
запломеніла щирою любов\’ю до страдниці матері-України і її згорьованого народу:
       \”До
сліз, до болю, до знетями Тебе
кохаю, ненько, я. Ти
будеш піднята синами, Душею
вільна, і ланами Розквітнеш,
зіронько моя\”.
 

 
 29
листопада минуло 9 років, як відійшов у вічність наш земляк,
відомий у нашому краї освітянин, партіот України, борець проти смути й зла Анатолій
Олексійович Копцюх.
 
З
волі Божої він прийшов у наш світ, щоб творити своєму на­родові добро і тільки
добро. Тож нічого дивного немає в тому, що він ще зовсім у юному віці став
сіячем розумного, доброго, віч­ного, а вся його літературна твор­чість невдовзі
запломеніла щирою любов\’ю до страдниці матері-України і її згорьованого народу:
 
До
сліз, до болю, до знетями

Тебе
кохаю, ненько, я.
Ти
будеш піднята синами,
Душею
вільна, і ланами
Розквітнеш,
зіронько моя.
(«Україна»,
1979 р.).

 
 Одним
із першочергових своїх завдань він вважав витравлювати із душ і сердець нашого народу
меншовартісну зневіру, яку так вправно віками сіяли «доброзич­ливі» сусіди і «старші
брати», а також вселяти в нашу свідомість віру в можливість здобути неза­лежність
України і збудувати щасливе майбуття. Саме з цією метою автор, як тільки можна було,
при найменшій можливості розкривав справжнє обличчя комуно-інтернаціоналістів, крючкотворців,
які на словах тільки й жили, щоб об\’єднати народи всіх національностей у єдину дружну
сім\’ю, а насправді
 
Минулим
краю очорнили,

Перебрехали,
ізвели…
На
чортів лад перекрутили,
В
свідомість трути налили.
Стоптали
наші всі святині,
Щоб
вічне вкрасти і розбить,
Щоб
в «неділимій і єдиній»
Плодились
кнехти і раби.
(«Племені
мого башибузукам \”, 1985 р.).

 
Разом
з тим він славить українських повстанців, славних борців за омріяну у віках волю
рідного народу, називаючи їх «цвітом нації», «лицарями святої боротьби», яких у
радянський час безневинно вбивали «охрани партійні сичі» й «чекістські сатрапи-кати»
лише за те, що вони понад усе любили Україну й на теренах рідного краю захищали
своїх батьків, матерів, братів, сестер, синів і дочок від сваволі й зазіхань окупантів
усіх мастей.

При
цьому з особливою зне­вагою Анатолій Копцюх розкриває не так зловмисні дії «наїзників
з чужого краю», як нелюдські злодіяння місцевих христопро­давців, вуходоносорів,
сексотів, називаючи їх «дегенератами», «підлоти чорної творцями» і «сичами»:

 
Плюю
вам в очі, лицедії,

Продажні
пси і стукачі,
Гидкі,
спрацьовані повії,
Брехні
дозорці і сичі.
(«Місцевим
стукачам послан­ня», 1973 р.).

 
Незважаючи
на всі їх мракобісно-огидні дії, автор ніколи не впадав у розпач і зневіру. Він
завжди непохитно вірив у при­шестя світлого, щасливого май­буття. Із того ж
вірша:
 
Я
вас прокляв, дегенерати,

Підлоти
чорної творці.
Нас
не злякають муки й грози,
На
нас Ісусові вінці.

 
На
щастя, святі помисли і бажання стали реаліями. Свою радість з приводу цього поет
висловив так:
 
Вже
можу вмирати…

Живе
Україна.
Живе
моя ненька весела, мій світ,
Хоч
поки що галас і сяє руїна,
Та
все ж не вернути імперії гніт.
Бринить
моя пісня, безмов \’я сконало,
Лаштує
державніс ть історія нам.
В
партійного зброду вже вирвано жало,
І
доля вручає знамено синам.
(«Отакі»,
1991 р.).

 
Народився
Анатолій Копцюх (підписував свої твори псевдо­німами Ярко Ярий, Вітер Вільний)
1930 року в с.Опарипсах (нині Радивилівського району на Рівненщині) в зви­чайній
селянській працелюбній сім\’ї. Після навчання в Опарипсівській семирічній і
Радивилівській середній школах у 1949 р. Вступив до
Львівського державного уні­верситету ім. І.Франка, який закінчив у 1954 р.
Після здобуття вищої освіти викладав історію і був завучем у школах Терно­пільської
області.
 
У
1956 р. повернувся до Радивилова. Під час перебування на
різних посадах в освітянських закладах міста піддається впливу партійних
ідеологів та окремих колег по роботі і з часом, відсту­пившись від ідейних
переконань батька, вступає до КПРС. Але жива правда тогочасної дійсності
незабаром справила вплив, і він почав проявляти неабияке віль­нодумство, сіючи
серед своїх земляків зерна правди і добра. Саме за це постійно піддавався
гострій критиці й осуду з боку партійних органів і представників спецслужб.
 
Будуючи
доведений цим \”опі­кунством\” майже до відчаю, Анатолій Олексійович
змушений змінити місце проживання: у 1974 р. разом із сім\’єю переїхав до Калуша
на Івано-Франківщині, де працював на різних роботах до виходу на пенсію.

 Після
розвалу СРСР продов­жував займатись просвітницько-літературною діяльністю.
Постійно писав і в міру можливостей дру­кував у пресі свої поезії, нариси, новели,
ніколи не втрачаючи надії видати їх окремою збіркою (під на­звою « Грона
калини» вона побачила світ невелеким тиражем кілька років тому).

 
Анатолій
Копцюх усе своє життя був глибоко віруючою людиною, православним христи­янином.

Помер
29 листопада 2004 року. Похований на одному з кладовищ Калуша. Царство йому
Небесне! Нехай свіча пам\’яті про нього ніколи не вгасає в серцях вдячних йому
колег і земляків.


Максим
БУДЬКО,
Іван
ДУРДА.



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *