Pages

Categories

Search


В\’їдлива сатира (Іван Журавницький)

by
Квітень 3, 2008
ПОСТАТІ НАШОГО КРАЮ
No Comment
Теслугів лежить на людному шляху.
Тут проїжджають екскурсії, прямуючи до Державного історико-меморіального
заповідника \”Поле Берестецької битви\”. Увагу багатьох у селі
привертає церква – пам\”ятка архітектури ХІХ століття. Та мало кому відомо:
Теслугів цікавий і тим, що тут жив і похований поет-сатирик XVI століття Іван
Журавницький (Ян Жоравницький). Неподалік від центру села, на річці Пляшівці, є
острівок, де, за переказами, стояв дерев\”яний замок Журавницького. А за
кілька сотень метрів звідси збереглося старе кладовище, де власник села знайшов
свій останній спочинок. Згідно з заповітом (тестаментом), що зберігся в луцьких
\”кгродських\” книгах, поховали Івана \”в маєтку Теслугові при
церкві святого Михайла за законом грецьким\”. Розповідають, що цю церкву в
XVII столітті продали в сусіднє село Острів; то буцімто саме в ній перед
Берестецькою битвою 1651 року молилися Богдан Хмельницький, Іван Богун та інші
козацькі полководці. А незадовго до Першої світової війни церкву перенесли на
острів Журавлиха під селом Пляшевою, до створюваного заповідника \”Козацькі
могили\”.

Теслугів лежить на людному шляху.
Тут проїжджають екскурсії, прямуючи до Державного історико-меморіального
заповідника \”Поле Берестецької битви\”. Увагу багатьох у селі
привертає церква – пам\”ятка архітектури ХІХ століття. Та мало кому відомо:
Теслугів цікавий і тим, що тут жив і похований поет-сатирик XVI століття Іван
Журавницький (Ян Жоравницький). Неподалік від центру села, на річці Пляшівці, є
острівок, де, за переказами, стояв дерев\”яний замок Журавницького. А за
кілька сотень метрів звідси збереглося старе кладовище, де власник села знайшов
свій останній спочинок. Згідно з заповітом (тестаментом), що зберігся в луцьких
\”кгродських\” книгах, поховали Івана \”в маєтку Теслугові при
церкві святого Михайла за законом грецьким\”. Розповідають, що цю церкву в
XVII столітті продали в сусіднє село Острів; то буцімто саме в ній перед
Берестецькою битвою 1651 року молилися Богдан Хмельницький, Іван Богун та інші
козацькі полководці. А незадовго до Першої світової війни церкву перенесли на
острів Журавлиха під селом Пляшевою, до створюваного заповідника \”Козацькі
могили\”.

Працюючи в архівах, багато цінних
фактів із життя Івана Журавницького встановив літературознавець Григорій
Нудьга. У передмові до його книжки \”Не бійся смерті\” (Київ,
\”Радянський письменник\”, 1991) Павло Загребельний написав: \”Це
історія життя одного з перших українських поетів Івана Журавницького, автора
сатиричного вірша, здавалося б, без особливих претензій на значення
загальнонародне, та ще й історичне, та водночас і цінного саме тим, що саме
Іванові Журавницькому судилося стати одним із найперших українських
письменників, які покінчили з кількавіковою ерою літературної безіменності,
якою, на відміну від точно персоналізованої католицької Західної Європи (Данте,
Бокаччо, Петрарка, Шекспір, Сервантес), відзначалася культура
православ\”я\”. Іван народився близько 1525 – 1530 років у родині
шляхтича Марка Журавницького. Прізвище походило від назви маєтку – села
Журавники на Волині. Батько в 60-і роки вісім літ пробув нареченим владикою
(призначеним, а не висвяченим) луцького духовенства. Іван виховувався в
освіченому середовищі. Вірогідно, навчався у Жидичинському монастирі поблизу
Луцька, бував у Вільні, Кракові. У 1566 році з дружиною Оленою (Галеною) Копоть
оселився в Теслугові – частина села дісталася йому як родовий маєток. Мав у
володінні і Жабокрики (нині Довгалівка), але тут точилися запеклі суперечки між
співвласниками, врешті-решт Журавницькі продали село князю Богушу Корецькому.
Існують перекази, що саме завдяки Іванові Журавницькому в Теслугові було
споруджено замок для захисту від татарських нападників. Важливу роль
відігравала церква. Історичний факт із тієї ж епохи: у 1593 – 1594 роках, коли
Журавницького вже не було в живих, теслугівський ієрей Єрмоген, родом з
Торчина, на прізвисько Тихоненя Яцкович, у Теслугові переписав
\”Апостол\” з видання Франциска Скорини (Вільно, 1525). Іван
Журавницький із дружиною часто їздив у Луцьк, де городничим, ключником, а потім
і старостою був його старший брат Олександр, одружений на дочці владики Івана
Красненського (Борзобагатого) – Ганні. Ось ця Ганна і стала об\”єктом
сатиричного висміювання. Мабуть, до написання вірша (в 1575 році) Івана і його
дружину Олену підштовхнув якийсь побутовий конфлікт, але все ж сьогодні твір
сприймаємо не лише як побутовий документ, а як ознаку високого рівня
освіченості української шляхти на Волині, прояв утвердження літературної
творчості як суспільної зброї. Вірш послужив приводом для судового розгляду,
через те потрапив в архіви і дійшов до наших днів. Перш ніж навести його,
пояснимо окремі архаїзми: форботи – мережива, модли – молитви, офіри –
пожертви, малженок – чоловік, внет – враз, ачей – відтак, вшетечность – розпуста.
Іван Журавницький написав:



Хто
йдеш мимо – стань годину.

Прочитай сюю новину.

Чи єсть в Луцьку білоглова,

к та пані ключникова?

Хоча й вік подойшлий має,

А розпусти не встидає;

Убирається в форботи,

Леч не дбає про чесноти.

Нащо модли єй, офіри?

Аби були каваліри!

Лиш малженок ідет з двора –

Внет тут молодиков чвора!

З ними учти і беседи –

Не вертайся, мужу, теди!

й ти, мужу необачний!

Зроби жоні бенкет смачний:

Змаж ю лоєм з дхлого хорта,

Ачей, зженеш з шкури чорта:

Смаруй києм над статечность,

Hex забуде про вшетечность.


У Луцьку, в якому налічувалося тоді
трохи більше 3 тисяч жителів, вірш, вивішений на видному місці, на мурах замку,
набув розголосу.

У судовому процесі твір проходить
під назвою \”Пашквіль\”. Щоправда, йшлося не лише про нього:
Журавницького судили за наїзд на Журавники й вигнання звідти Ганни та її дочки
в 1576 році. Майнові суперечки, отже, заходили аж занадто далеко. Івана
оголосили \”виволанцем\”, тобто позбавили всіх громадянських прав і
маєтностей. Тільки примирення з Борзобагатими могло скасувати вирок. І
врешті-решт примирення вдалося досягти: Іван попросив вибачення в присутності
суду. Окремо згадано в документах \”цидулу або пашквілюс\” і вписано
покаянні слова поета.

А все ж і після цього гіркого уроку
Журавницький не став більш стриманим і обачним. Тому помер не своєю смертю: у
квітні 1589 року він за рішенням суду був страчений – за організацію наїзду на
королівського секретаря Балтазара Гнівоша, під час якого той був убитий. Багато
фактів доніс заповіт Журавницького, складений 31 березня того року і записаний
Лавріном Лесочинським. Зокрема, Іван просить потурбуватися про свою дружину
Олену добродіїв воєводу київського і маршалка волинського князя Костянтина
Острозького, воєводу брацлавського і старосту кременецького, владику Кирила
Терлецького. Точне місце могили Івана Журавницького не встановлене. Але
тутешній краєзнавець біля майданчика, де стояла церква св. Михайла (позначено
фігурою хреста), кілька років тому виявив масивну кам\”яну надмогильну
плиту, під якою виднілися кістки чоловіка, жінки й дитини. Можливо, це і є
поховання Журавницьких, адже немаєтні селяни таких надгробків ставити не могли.
Знахідка потребує археологічного вивчення.

Більш як
400 літ минуло з тих пір, як писав свій сатиричний вірш Іван Журавницький (з
допомогою Олени Копоть). Чи міг подумати він, що твір, котрий народився у
хвилини мстивого гніву, переживе епохи?

Володимир Ящук

http://bitep2005.narod.ru/radyvyliv.index.htm


no Responses

  1. Ant0ha1

    Серпень 15, 2008, 22:48:47

    прочитал с удовольствием . .

  2. Ant0ha1

    Серпень 13, 2008, 11:27:55

    просто супер. .



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *