У Радивилові одна з вулиць носить ім"я цього своєрідного письменника. І неспроста: у 1900 - 1912 роках він жив і працював лікарем у цьому місті. На той період припадає вихід у світ першої його книжки "Оповідання" (1907 p.).

Народився Модест Левицький 13 (за новим стилем - 25 липня) 1866 року в селі Вихилівка Хмельницької області у графській сім"ї. У 1888 році закінчив історико-філологічний, а в 1893 році - медичний факультети Київського університету. У 1917- 1920 роках письменник підтримував ідею створення самостійної Української держави. Через це в радянський час художня спадщина його замовчувалася, а твори було зараховано до "націоналістичних". Лише 1966 року, до століття від дня народження Левицького, львівське видавництво "Каменяр" випустило книжечку його оповідань. У відомій "Бібліотеці української літератури" 1989 року вийшов том "Українська новелістика кінця XIX - початку XX ст.", у який включено й п"ять його оповідань.

Живучи в Радивилові, Модест Пилипович сприяв пересиланню українських патріотичних книжок зі Львова через кордон у Київ, де на такі видання існувала заборона. У 1911 році за наполяганням письменника було отримано дозвіл від генерал-губернатора на проведення в Радивилові "святочної академії" на честь Тараса Шевченка. Але коли почалося декламування його віршів, поліція вдарила на сполох і учасників зібрання розігнала. У 1912 році Левицький улаштував у м. Кременці (тоді Радивилів входив до Кременецького повіту) виставку-продаж книжок, нелегально розповсюджував заборонені видання. У тому ж році письменника в адміністративному порядку вислали з Радивилова. Але він, оселившись у Білій Церкві, продовжував підтримувати листування з радивилівськими друзями.

Наприклад, важливу роль у його житті відіграла дружба з хірургом Петром Дмитровичем Шепченком. Великий вплив на Модеста справили твори Лесі Українки, у фондах літературно-меморіального музею в селі Колодяжному на Волині є відомості про те, що він бував у неї, консультував її як лікар, читав свої оповідання. До речі, в основу деяких із них покладено радивилівські враження. Ось, наприклад, оповідання-бувальщина "Ніобея". Пізньої осені до єврейського заїзду в маленькому містечку на Волині приїхала група артистів. Одна з артисток, Настя, погано себе почуває, вона хвора. До того ж переживає за дочку Наталочку, яка тяжко занедужала і яку довелося залишити в Дубні, адже артисти мусять виступати будь-що. Настя має вийти на сцену, вона грає головну роль Ніобеї, і якщо відмовиться - її викинуть із трупи. До хворої викликали лікаря. Виступ усе-таки відбувся, Настя сподобалася глядачам, але, граючи роль матері-страдниці, котра втратила дітей, не знала того, що ще перед початком вистави надійшла телеграма про смерть дочки. Неважко здогадатися, що в ролі лікаря письменник вивів себе й описав те, що, очевидно, насправді сталося в Радивилові.

В оповіданні "Законник" дія відбувається в камері в"язниці. Один із затриманих, судячи з його розповіді, з Радивилова, де зовсім різні інтереси відстоювали українці та місцеві євреї, з одного боку, і російські чиновники, з другого. З"ясовується, що всіх затримано за агітацію напередодні виборів. Причому "истинно русским" людям, монархістам перепон у такій діяльності не створювалося. "От тобі й свобода виборів... - розмірковує один із затриманих. - Подався до Соколовського: як таки, кажу, чорносотенцям воля, а нам і рота роззявить не дадуть". Соколовський знався на законах, а тому сподівався подати заяву "про всі неправди на виборах, про всі шахрайства "истинно русских". Однак врешті-решт скінчилося все тим, що й Соколовського було кинуто до в"язниці. Отже, цим оповіданням автор доводив, що в імперській Росії не може бути й мови про права людей інших національностей, адже на кожному кроці слова "агітатор", "крамольник", "жид" промовляються жандармами майже як синоніми. Радивилівська суспільна атмосфера початку двадцятого століття відображена і в інших оповіданнях письменника. Ще чекають свого видавця його роман "Перша руїна", публіцистичні "Спогади лікаря" тощо.

Недостатньо досліджені такі сторінки біографії, як керівництво дипломатичною місією УНР у Греції, міністерством здоров"я уряду УНР на вигнанні (в Польщі), викладацька робота в Українській господарчій академії у Подебрадах (Чехія). Модест Левицький - також автор граматики української мови, науково-популярних творів із медицини. Останні роки він учителював у гімназії в Луцьку, вів уроки української мови й літератури. У цьому місті 16 червня 1932 року й помер. Там і похований. А в Радивилові живе в назві вулиці; його твори вивчають у загальноосвітніх закладах.

Володимир Ящук

http://bitep2005.narod.ru/radyvyliv.index.htm