Pages

Categories

Search


Переслідування. Сторінка історії

by
Червень 24, 2013
СОЦІУМ
No Comment

\"\"Двадцять років тому сталася резонансна
розправа над опозиційним журналістом: 17 червня 1993 року у своєму робочому
кабінеті був жорстоко побитий головний редактор бердянської регіональної газети
«ПІК» Андрій Багнюк. Читачам нагадаємо той факт, що кар’єру газетяра він
розпочав 1972 року у червоноармійській районці «Прапор перемоги» – як Тарас Багнюк
(ім’я змінив, коли залишав із сім’єю не лише тодішній Червоноармійськ
/Радивилів/, але й могилу сина Андрійка на місцевому цвинтарі). Залишав Багнюк
наше місто «у статусі» опального журналіста. З-поміж низки його тодішніх
критичних статтей фейлетон «Операція «Липа» («Прапор перемоги» від 30.ХІІ.1975
року) викликав надто бурхливу реакцію районних «вождів». 

Ось як про це розповідає Андрій/Тарас
Багнюк (ці факти він використав і в своїй книзі «60 кроків катарсису»):

Для тих часів це була «бомба»:
фейлетон на кума першого секретаря – та ще й з-під пера журналіста-початківця! Довелося
писати пояснення на вимогу «першого»: аргументи на трьох сторінках («Довожу до
вашого відома, що при написанні фейлетона я керувався…»).

 

У розділі «Алаверди!» моєї
книги поміж кількох десятків оцінок мене як журналіста є і слова Володимира
Ящука та Олени Кондратенко, враження від співпраці у 70-х: «Ми знаємо особливе
ставлення Багнюка до колишнього Червоноармійська. Бо ж саме у нашому містечку
він не тільки  проклав шлях у велику
журналістику, але й зазнав розправи за свій фейлетон; інший негатив – могила
сина, в пам’ять про якого наш «рівненський Тарас» і став «запорізьким Андрієм». Попри свій солідний
журналістський статус, Багнюк ніколи «не задирає носа» і майже щороку,
відвідуючи Радивилів, заходить до редакції. Разом (якщо є час, то за чаркою)
згадуємо «буремні 70-ті»: бюро РК КПУ, на якому 23 січня 1976 року ні за що
«милили шию» редактору Поліщуку, парторгу-заму Черніговському й автору
фейлетону «Операція «Липа» Багнюку; партзбори редакції 17 лютого, на яких усі
виступили на захист журналіста зокрема і позиції «Прапора перемоги» в цілому…
На  стороні журналістів бути і такі
популярні журнали, як «Журналист» та «Перець», опублікувавши в червні розгромні статті Ахмета Мальсагова та
Овсія Круковця. Ще раніше, 12 квітня 1976 року, до Червоноармійська приїжджала Валентина Меншун з ЦК КПУ. Вона
«милила шию» декому з райкомівців, однак ті затаїли образу, і невдовзі нашому
«тріо антипартійних мушкетерів» довелося шукати роботу деінде. Ми раді, що
Багнюк не «зламався», що і на Запоріжжі він не став другом корумпованих
можновладців і «прихватизаторів». Між іншим, група редакторів саме з
Рівненської області добилася того, аби в листопаді 1993 року Багнюк виступив на
1-му Всеукраїнському з’їзді редакторів з подробицями його побиття і переслідувань
корумпованою владою». Це, повторюсь, були міркування колег з Радивилова. Щиро
вдячний їм.

Андрій БАГНЮК.

 


no Responses

  1. Влад

    Червень 26, 2013, 10:03:04

    Наводить на філософію. Тому ПЕРШОМУ, який був часом такий свавільний, місто пробачило гріхи і вшанувало заслуги, назвавши його іменем вулицю. А журналіст усе життя створював собі проблеми, виводив на чисту воду окозамилювачів і шахраїв, але колгоспний лад все одно зазнав краху, а в Україні не поменшало мафії, та й іменем журналіста навряд чи назвуть десь вулицю – чи в Радивилові, чи в Бердянську. Ось така правда самопожертви всіх Гонгадзе, убитих чи просто зацькованих

  2. Антон

    Червень 25, 2013, 22:56:53

    Дуже цікаво, і із одним подихом прочитав цю статтю smile



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *