Pages

Categories

Search


Прощавай, ліцею! Здрастуй, школо-ліцею!

by
Вересень 5, 2013
СОЦІУМ
No Comment

       \"\"Освітня мережа Радивилівського району розпочала навчальний рік з іще одним
навчально-виховним комплексом – «Загальноосвітня школа №2 – ліцей» імені
П.Г.Стрижака. Це стало результатом злиття Радивилівської загальноосвітньої
школи №2 імені П.Г.Стрижака і Радивилівського загальноосвітнього ліцею, а
оскільки відбувалося це злиття в умовах занепаду останнього із названих
закладів, після відмови йому міською радою в подальшій оренді займаного
приміщення і переведення на третій поверх школи в кілька класних кімнат, то в
свідомості городян відклалося: ліцей закрили.
       Звісно, в такому розумінні, в якому його заснували 1999 року для навчання
найбільш здібних старшокласників 8 – 11 класів, ліцей і справді перестав
існувати. З самого початку концепція його створення була сприйнята педагогами
міста з недовірою і пересторогою. Адже кращі учні старших класів з обох міських
шкіл, за задумом, повинні були переходити в ліцей для більш поглибленої профільної
підготовки – влада обіцяла створити тут кращі, ніж у школах, умови для навчання.
Виходило, що школи, багато зробивши для виховання найбільш здібних дітей,
мусили були віддати їх заслуги в старших класах (конкурси, олімпіади, згодом
Мала академія наук) іншим вчителям, значно меншою мірою причетним до формування
особистості підлітків.
       Отже, вже з самого початку ліцей зіткнувся з непростою психологічною
проблемою набору учнів.  
 Освітня мережа Радивилівського району розпочала навчальний рік з іще одним
навчально-виховним комплексом – «Загальноосвітня школа №2 – ліцей» імені
П.Г.Стрижака. Це стало результатом злиття Радивилівської загальноосвітньої
школи №2 імені П.Г.Стрижака і Радивилівського загальноосвітнього ліцею, а
оскільки відбувалося це злиття в умовах занепаду останнього із названих
закладів, після відмови йому міською радою в подальшій оренді займаного
приміщення і переведення на третій поверх школи в кілька класних кімнат, то в
свідомості городян відклалося: ліцей закрили.

 
 Звісно, в такому розумінні, в якому його заснували 1999 року для навчання
найбільш здібних старшокласників 8 – 11 класів, ліцей і справді перестав
існувати. З самого початку концепція його створення була сприйнята педагогами
міста з недовірою і пересторогою. Адже кращі учні старших класів з обох міських
шкіл, за задумом, повинні були переходити в ліцей для більш поглибленої профільної
підготовки – влада обіцяла створити тут кращі, ніж у школах, умови для навчання.
Виходило, що школи, багато зробивши для виховання найбільш здібних дітей,
мусили були віддати їх заслуги в старших класах (конкурси, олімпіади, згодом
Мала академія наук) іншим вчителям, значно меншою мірою причетним до формування
особистості підлітків.
 
Отже, вже з самого початку ліцей зіткнувся з непростою психологічною
проблемою набору учнів. І все ж достатньо багатьох батьків, та й самих дітей,
приваблювало, що в новий навчальний заклад ішли ті, хто справді хотіли вчитися
і не бажали терпіти безладдя на уроках, їм подобалася можливість поглиблено
вивчати предмети, які знадобляться при вступі у вузи. Класи на 12 – 15 учнів
забезпечували залучення ліцеїстів до активної співучасті у створенні кожного
уроку нарівні з учителем. У ліцеї вперше в районі обладнали комп’ютерний
клас, який згодом підключили
до Інтернету. Тут отримали обладнання для найкращого фізичного
кабінету. По суті, саме ліцеїсти започаткували активну участь школярів району в
роботі Малої академії наук.
 
У період піднесення ліцею в ньому навчалося понад 140 учнів. Випускники, з
якими випало спілкуватися, згадували, що серед педагогів були такі відомі в
районі вчителі, як Г.І.Нагорна, М.А.Паничевна, Г.М.Горопаха, Л.Д.Шевченко,
М.Л.Калитчук, Т.М.Качан, у ліцеї в різні часи викладали колишній директор СШ№1
І.В.Мельничук, нинішні директори міських НВК А.В.Фаєвська, М.М.Сова, директор
будинку школяра С.Б.Сова, директор Немирівської школи Д.Д.Денисюк, колишній редактор
районної газети В.І.Ящук, колишні й нинішні працівники відділу освіти і його навчально-методичного
центру В.Р.Казмірчук, С.А.Машкевич, Ю.В.Іваськевич, Т.І.Тенета…
 
Однак з плином часу з’ясувалося, що зусиль самих педагогічних працівників, навіть іменитих,
явно недостатньо. Створення на базі
міської школи №1 навчально-виховного комплексу «Школа №1 – гімназія» поставило
під сумнів доцільність переходу учнів НВК у ліцей. Та й матеріальна база шкіл
поступово і неухильно оновлювалася, з’явилися сучасні комп’ютерні класи, перестав бути дивовижею Інтернет.
Незважаючи на вживані керівництвом району заходи з підтримки навчального
закладу, ліцей залишався без спортзалу, не було й належним чином оснащеного
гуртожитку для проживання дітей із прилеглих до райцентру сіл та з сусідніх
районів (у Радивилові навчалися діти навіть із Бродівського і Кременецького
районів). Дедалі важче стало здійснювати набір у 8 – 10 класи, поволі конкурсний
відбір виявився зведеним до негласної формальності, врешті-решт основу ліцейної
сім’ї склали далеко не бездарні, але й ніяк не найталановитіші старшокласники.
А це не могло не обернутися проблемами ефективного представництва на олімпіади,
конкурси, та й контрольні роботи засвідчували загальне зниження рівня знань ліцеїстів.
Ось вам і серйозний головний біль для колективу. Звідси, як вважають колишні
працівники, й випливає головна причина загострення стосунків між директором
Ю.В.Адамським і вчителями, утім, ці стосунки, на думку співрозмовників, ніколи
не були простими, отож через це, а також через невіру в перспективи ліцею
чимало здібних вчителів перейшло працювати в школи району. А тут іще на додачу
Міносвіти благословило оптимізацію шкільного процесу, небезболісну в усіх
відношеннях.
 
Ліцей щороку 13 вересня відзначав свій день народження. Але вже торік (у
стінах школи №2) при катастрофічному зменшенні числа учнів, – із сумом говорили
мені вчителі, – ніхто 13-у річницю заснування не згадав – видно, таки насправді
нещасливим виявилося число. Хоча якщо не культивувати містику, то число тут ні
при чому. Адже були в ті роки й цікаві, яскраві уроки, захоплюючі позашкільні
заходи, науково-дослідницькі конференції, турпоходи і поїздки визначними
місцями краю, обмін досвідом між педагогами з різних регіонів України і навіть
з-за кордону. Щороку солідними стипендіями відзначав найбільш успішних
ліцеїстів меценат В.О.Варфалюк. Багатьом старшокласникам припало до вподоби, що
при ліцеї з десяток літ діяло підготовче відділення Міжнародного
економіко-гуманітарного університету (Рівне). Без перебільшення можна
стверджувати, що загальноосвітній ліцей залишився у душах його випускників
світлим спогадом, – про це вони говорили при зустрічах у ліцеї, при святкуванні
його 10-річчя, на яке приїхав народний депутат України М.Х.Шершун і прийшли
депутати обласної та районної рад, керівники району, тоді було привітання
навіть від Голови Верховної Ради України. Серед випускників ліцею є вже доволі
відомі і успішні вчителі, журналісти, правоохоронці, митці. Певна річ, вони
завжди згадуватимуть саме той одноповерховий, не надто просторий ліцей, який
діяв у приміщенні колишнього дитсадка (а ще раніше – народної школи,
спорудженої більш як сто літ тому на кошти мецената).
 
Склалося все так, як, мабуть, і не могло не скластися: ліцей у невеличкому
місті на 12 тисяч жителів з двома великими загальноосвітніми школами, не маючи
власного приміщення і найсучаснішої матеріальної бази, виявився неконкурентноспроможним.
За недостатньої наповненості шкіл до того ж раз у раз зринала ідея ощадливості
– при бюджетних загостреннях поставало питання: а чи доцільно мати в Радивилові
три школи (назвемо це так)? І рубікон, як бачимо, нарешті перейдено.
 
Навчально-виховний комплекс «Школа №2 – ліцей» тільки за формою продовжує
традиції ліцейного навчання в місті, насправді він має достатньо досвідчених
педагогів і достатньо учнів (близько 660), щоб при мінімальному залученні
колишніх вчителів загальноосвітнього ліцею сформувати своє ядро «вибраних
ліцеїстів» і піти власною дорогою. При тому все-таки маючи за взірець
Радивилівський НВК «Школа №1 – гімназія», де нагромаджено значний цінний досвід
шкільного і гімназійного навчання.
 
Владислав Загребельний, Рівне-Інфо.

PS. Уже після опублікування цієї статті я натрапив в Інтернеті на вірш, який засвідчує, що для декого Радивилівський загальноосвітній ліцей став чи не єдиним фактом у надто короткій біографії:

Пам’яті ліцеїстів, які юними злетіли у вічність

Вічна пам’ять вам, колишні випускники ліцею
Ольга Башинська, Павло Саміло (загинули), 
Алла Шарун і Сергій Підпалюк (померли).

Заячали прощально ключі журавлів
Над безоднями всесвіту й світу.
Чи з далеких вітрів, чи з незнаних штормів
На цю землю, сльозами омиту,
На небесності душ, на нестерпності мрій
Принесе над роками й віками
Ваш сердечний порив, ваших дум буревій
Неземними надривними снами.
В коридорах ліцею ще плаче ваш сміх,
Не збагнувши химерності миті.
І відлунює розпачем з дальніх доріг,
Що лишились для вас не відкриті.

 
(Автор вірша – Володимир Ящук).
 


no Responses

  1. Володимир Мартинюк

    Вересень 5, 2013, 17:26:57

    Опус, зізнаюся чесно, рівня плачу Ярославни у Путивлі-граді на заборолі…Тільки чому ж так пізно? Не 13-ого дня 13-ого року існування, а аж у вересні 2013-ого? \”Бобік\” здох і вже смердить…Не сьогодні, не вчора…Обов\”язково повернуся до цієї теми відразу після остаточного виздоровлення директора-корупціонера, як не як, а нарід мусить знати все, що коїлося навколо отого тихого загнивання ліцею. До речі, відкрий личко, Гюльчатай-Владиславе. І що воно таке, оте \”Рівне-інфо\”?..



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *