Pages

Categories

Search


PR по-радивилівськи! «Карабінчик»

by
Травень 18, 2010
СПОРТ
No Comment

\"\"     Нещодавно гуляючи Інтернетом мою увагу привернуло фото,  на котрому у важких екстремальних умовах, у горах майорить прапор Радивилова, висячи на величезному туристичному рюкзаку.
     Погодьтеся, шановні читачі у період шаленого темпу урбанізації наші з Вами молоді земляки все рідше згадують про рідні місця, тому мені закортіло побільше дізнатись про тих, хто гордо відстоює ім’я свого краю. Цінує і поважає його, сміливо заявляючи про нього, не глухими застільними репліками, а проносячи рідну символіку на спині понад двісті кілометрів пішки у відкритій першості України з пішохідного туризму!
     Цими сміливцями виявилась місцева туристична команда «Карабінчик», котра бере свої витоки з групи друзів школи, котрі ще з юних літ проявляли не аби який хист і волю до цього виду спорту та колись змагались один з одним а тепер ідуть пліч-о-пліч як команда. Їх історія налічує біля шести років,  за цей час вони встигли стати призерами: шкільного районного туризму, обласного туризму серед школярів,  обласних змагань серед вчителів, етапу Кубка «Макарова» нічне орієнтування (Здолбунівського району), етапу Кубку Києва з спортивного туризму, кваліфікаційних зимових сходжень на карпатські вершини з використанням спортивного спорядження! 

\"\"     Нещодавно гуляючи Інтернетом мою увагу привернуло фото,  на котрому у важких екстремальних умовах, у горах майорить прапор Радивилова, висячи на величезному туристичному рюкзаку.
     Погодьтеся, шановні читачі у період шаленого темпу урбанізації наші з Вами молоді земляки все рідше згадують про рідні місця, тому мені закортіло побільше дізнатись про тих, хто гордо відстоює ім’я свого краю. Цінує і поважає його, сміливо заявляючи про нього, не глухими застільними репліками, а проносячи рідну символіку на спині понад двісті кілометрів пішки у відкритій першості України з пішохідного туризму!
     Цими сміливцями виявилась місцева туристична команда «Карабінчик», котра бере свої витоки з групи друзів школи, котрі ще з юних літ проявляли не аби який хист і волю до цього виду спорту та колись змагались один з одним а тепер ідуть пліч-о-пліч як команда. Їх історія налічує біля шести років,  за цей час вони встигли стати призерами: шкільного районного туризму, обласного туризму серед школярів,  обласних змагань серед вчителів, етапу Кубка «Макарова» нічне орієнтування (Здолбунівського району), етапу Кубку Києва з спортивного туризму, кваліфікаційних зимових сходжень на карпатські вершини з використанням спортивного спорядження!
     В  березні 2009 року команда сформувала колектив для проходження «Стежок героїв» здобувши 8 місце, а вже 2010 році збільшивши кількість дівчат, виступила у такому складі: Левчук Ігор, Гілюта Валерій, Бугайкіна Софія, Харчук Софія, Юзьвяк Ганна, Карпюк Сергій і здобула 5 місце, нагадаю, у Всеукраїнській першості з пішохідного мандрівництва.
     Моя розмова з командою відбулася в простій і невимушеній атмосфері. Починаючи розмову я відчув від них безмежжя накопиченого командою досвіду, котрого здавалося б вистачить не на одну статтю, що автоматично додає впевненості у тому що кожен факт буде абсолютно цікавим.
     Одним з перших моїх запитань, бажав дізнатися про цілі команди і очікувані висоти, котрі досі залишалися недосяжними. Відповідь вразила однозначністю: «…ми не ганяємося за нагородами. Участь у нових змаганнях нам диктує потреба у підвищені професійності, до прикладу на передодні Дня Перемоги колектив команди підвищив свій кваліфікаційний рівень до першої категорії. Останні з змагань мають високий рівень конкурентності і завше новий маршрут, що додає непередбачуваності кожного року. За ціль ми ставимо впевненість у своїх силах і безперешкодне проходження траси і звісно популяризацію здорового способу життя.
   \"\"  Читачам буде цікаво, чим вабить така періодична гармонізація з природою:
     Відлік пішов і наші ноги «відкорковували»  перші кілометри, потім десятки кілометрів як не дивно думки починають путатися раніше ніж ноги, адже мислення «гірське» суттєво відрізняється від буденного. Там, в горах коли залишаєшся на одинці з силою природи помічаєш свою беззахисність і нарешті розумієш наскільки ти залежний від Матінки природи, розумієш що за лаштунками техногенного прогресу ми втрачаємо красу, яку ми заміняємо красою євроремонтів і кар’єрних ілюзій. У горах прокидається невимовне бажання коритись, коритись красі і водночас підкорювати перешкоди і вершини, задля розуміння і спостерігання за гірськими дивовижними краєвидами: заходу і сходу сонця, ріками, схилами, відлюдкуватих дерев і рідкісним тварин з рослинами.
     Старт був в районному центрі Вижниця звідки маршрут прослідував карпатськими хребтами аж до румунського кордону (і назад). Відвідали багато історичних точок (пам’яток), ознайомились з життям та місцевим колоритом, який надзвичайно дивував своєю недоторканістю. Люди ще досі живуть без світла та газу не зважаючи на те що на дворі 2010 рік.
     Зі слів команди, маршрути цих змагань щороку непердбачувані і цікаві. Наприклад, минулого року старт був з м.Хуста, а фініш у віддаленому селищі гірського Закарпаття с.Осмолода. Цього року змагання проводились на теренах Чернівецької області.
     – Все ж таки в ці хвилини мабуть були речі котрі відволікали Вашу увагу:
     Завдяки ретельній підготовці змагань цього року, завдяки більшій мобільності і мінімалізації комплектування речей ми значно зберегли запаси сил, адже навіть зайва пляшка води чи консерва пронесена 160 кілометрів на спині, виглядає не так смачно)
     Дружній командний дух в продовж цілої подорожі Нам допомагав долати складнощі та покорювати вершини. Адже дякуючи підтримці та теплому слову, дівчата дійшли до фінішу і ніхто не відмовився пройти дистанцію на наступний рік.
     Не менш цікавою була відповідь команди на рахунок підготовки до двохсоткілометрових марафонів. Суть в тому що задля підготовки, команда не фанатіла від бігу, підтягувань, дієт тощо, а на своєму власному досвіді довели що за здорового способу життя: без куріння, зловживання алкоголем, мінімалізації гіподинамії, а також завдяки психічній стійкості і вольовим якостям, людський організм кожної середньостатистичної людини здатен до такого випробування.
\"\"     Ви знаєте дорогі читачі, це настільки гуманно і доброзичливо, що з кожним словом учасників команди, я ставав все уважнішим.
     Провівши пліч-о-пліч вже одну тисячу кілометрів за всі роки подорожей в команді сформувалось багато цікавих традицій і звичаїв, однією з самих екзотичних є приготування морозива з гірського снігу з додаванням сухофруктів; не менш цікавою є ритуал спалення стоптаних шкарпеток; щороку за кілометр до фінішу роблячи командний піт-стоп всі куштують довгоочікуваний шоколадний батончик, підкріпившись біжучи до фінішу; однією з нових і клопітких при виконанні традиції є приготування членам команди жіночої статі кави зранку, так звана «кава в спальник)».
     Ось так відбулося знайомство з скромними і водночас перспективними земляками, котрі аби не мій всеохоплюючий інтерес сходили б ще на десятки вершин прославляючи наш з Вами край, залишаючись без Вашої уваги.
     Але тепер, я пропоную Вам, шановні читачі нову традицію – вболівати і підтримувати своїх земляків, адже уже в близькому майбутньому до цілей команди надійшла ідея сходження на найвищу точку Кавказу гору Ельбрус.
   Не можна залиши без уваги людей, які сприяють розвитку молодіжного руху зорієнтованого на здоровий спосіб життя, це: Чупіна Оксана – начальник відділу в справах сім’ї та молоді, Бортник Наталія – підприємець, депутат районної ради, Забрідній Володимир  – керівник спортивного клубу «ІМПУЛЬС».
     Від імені членів команди виражаю подяку, за чуйність і підтримку молодіжних ініціатив.



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *