Чи не сам Микола Гоголь, весело блиснувши очима, сказав, що «на Русі є такі прізвища, що тільки плюнеш та перехрестишся, коли почуєш»?

Численні «запорізькі» Вирвихвости разом з вуличними Нетудихатами й кривозубими бабами Хіврями належать до перлів вітчизняної антропонімії, яка насичена настільки колоритними власними іменами, що нам іноді навіть буває важко повірити в існування цілої родини Рябозадів або Дурноляпів. За визначенням, прізвище позбавлене будь-якої емоційності і має сприйматися нейтрально, однак коли ми чуємо про пана Теліпайла або пані Обіжисвіт, то, незважаючи на примхи ділового етикету, тихенько посмі­хаємося у вус. Веселі дарунки січового козацт-ва, як і іскристий гумор вуличного прізвиська, все ще серед нас.
Спробуймо уявити: перед шеренгами проходить козачий загін, до складу якого входять: Бекало, За­плюйсвічка, Сич, Непийпиво, Тягнирядно, Підіпригора, Довгий, Мокрий, Мандина, Рачковський, Причепа, Крук, Хмара, Сова, Коротун, Коткудак... Ці чудові асоціативні прізвища (деякі з них можна зустріти і в Радивилові та районі) мають яскраве емоційне забарвлення, чи не так? Вони налаштовують на певний лад і, мимоволі, притягують увагу слухача, пробуджуючи в його уяві цілий сніп образів.